Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

– Загинули? — обережно запитала мала. 

Посмішка відразу зникла з обличчя Бетті, вона опустила руки.

— Так... нещодавно...

— Вибач, я не хотіла... — співчутливо промовила Ебба.

— Нічого. Ми з Кейлом справляємося... Але, на мою думку, Кейл краще, ніж я.

— Кейл — твій брат?

«Цікавість — це одна з особливостей характеру Ебби.»

— Ага! — Бетті одразу повеселішала. — Ми двійнята! Він старший за мене на кілька хвилин, але іноді мені здається, що я — старша за кілька років,  — посміхнулася вона.

— Він також тут, у Колонії?

— Так! Разом з моїм колишнім та його братом, — Бетті велично розліглася на своєму ліжку.

— Твій колишній тут? — очі Ебби знову розширилися.

Бетті примружилася та кивнула головою.

– І як ви з ним? У сенсі, як ви з ним спілкуєтеся тепер?

— Як і раніше... Ріка бачила. Ми — добрі друзі! Завжди були, є й будемо.

— Ріка бачила твого брата та колишнього хлопця? — Ебба розгублено подивилася на мене. Я кивнула. — І нічого мені не сказала?

— Та я не встигла... — розвела я руками.

— Ти зустріла новеньких та не розповіла мені про це? — не вгамовувалася Ебба.

— Та я ж...

— Подивися на себе, Ріко: ти стаєш, як Тіс, замкнута та потайлива! Скоро й ти скажеш мені, що це кінець нашої дружби? — випалила мала на одному подиху.

— Та я ж кажу... — домовити я не встигла, бо в кімнаті згасло світло. Було видно лише три піжами, що світилися зеленим світлом.

— І що завжди так? — пролунав у темряві голос Бетті.

— Так, — промимрила я та полізла під ковдру. 

Дівчата наслідували мій приклад.

Мені хотілося ще поговорити з Еббою, виправдати себе, довести, що я ні в чому не винна. Мені хотілося, щоб ми обійнялися на знак примирення, і, побажавши один одному «На добраніч», заснули зі спокійними серцями. Але тепер ми були не одні... Тепер я не могла виправдовуватися, не могла вибачатися, не могла... Чому? Не знаю.

— Добраніч, — голосно промовила Бетті.

— Добраніч, — відповіла Ебба.

— Гарних снів, — побажала я.