Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

Я гладила її руде волосся. Якщо чесно, мені самій хотілося ось так заплакати, хотілося, щоби весь біль вирвався назовні, але я не могла. Ебба, як і Тіс, ніколи не бачила, коли я плачу...

— З ним усе буде гаразд, — сказала їй, продовжуючи гладити по голові. — Я з ним завтра поговорю. На Тіса просто стільки всього навалилося. У нього складний період... Він сам скоро все зрозуміє, і прийде вибачатися... Ну, ти ж його знаєш! Це ж наш Тіс! — весело промовила я. 

Ебба схлипнула й підвела голову. Очі були червоні, сльози котилися по щоках.

— Ти так думаєш? — вже трохи заспокоївшись, спитала вона.

— Звичайно! Ми ж друзі! Він не зможе без нас, — усміхаючись, промовила я. Хоч на душі шкрябали кішки.

Ебба посміхнулася та змахнула сльози.

— А чиї це речі? — показала вона на раніше вільне ліжко. — З нами що – хтось оселився? — насторожено спитала вона.

Я дуже зраділа, що Ебба сама змінила тему. Усміхнувшись, я кивнула:

— У нас нова сусідка!

Очі Ебби розширилися:

— Боюся запитати, що вона накоїла? Чому її відразу поселили до нас?

— Нічого, — знизала плечима.

— Вона потворна?

— Ні!

— Має якісь вади?

— Ні!

— Садистка?

— Еббо!

— А що? Кого ще можуть оселити з нами?

— Мене! — двері відчинилися, і на порозі у всій своїй красі з'явилася Бетті. Ебба мало не впала з ліжка.

— Головна по поверхах Стілл сильно вдарилася головою? — злякано спитала мала.

— Наскільки мені відомо – ні! — відповіла я.

— Чому її оселили з нами? — Ебба злякано дивилася то на мене, то на Бетті. Підсунувшись ближче до мене, вона тихо промовила: — Я знаю, вона шпигунка! Начальник Колонії Оверсі її надіслала стежити за нами… Що ти знову наробила?

— Я нічого не робила, Еббо! Бетті — не шпигунка. Вона — новенька, — промовила трохи роздратовано я.

— Але ж ти знаєш, Начальник Колонії Оверсі нічого не робить просто так! Ця дівчина... і...

— Послухай, — Бетті пальцем постукала Еббу по спині.

Мала здригнулася, потім обернулася, витріщаючись на білявку.

— Я прибула сьогодні до вашої Колонії. Я — не шпигунка. Мені дозволили вибрати кімнату. І навіть, перш ніж вибрати, оглянути їх. Я обрала цю! — сказала Бетті, вимовляючи чітко кожне слово. Наче вона розмовляла з маленькою дитиною.

— Чому їй дозволили подивитись кімнати? Це нікому не дозволено! — Ебба здивовано подивилася на мене, а потім прошепотіла: — Вона точно шпигунка!

Бетті знову постукала пальцем Еббі по спині:

— Не треба вдавати, що мене тут немає! Я тут — хочеш ти цього чи ні. Тепер я живу тут. Як і ти, як і Ріка!

— Ріко? Ти сказала їй своє ім'я? — Ебба з жахом подивилася на мене. — Навіщо?

— Вона ж сказала мені своє, — знизала я плечима. 

Ебба перевела погляд на Бетті. Та посміхнулася.

— Може, познайомимося? Я — Бетті! Або як його... цей чортовий номер? 91-81!

Блакитні очі білявки були як води океану — глибокі та гарні; рівні білі зуби виблискували; обличчя відкрите та гарне, ідеальне. Ебба здалася.

— Я — номер 44-07! А ім'я моє... Ебба.

Бетті простягла їй руку, Ебба соромлячись, знизала її.

— Ти мила, коли не кричиш, — яскраво усміхнулася Бетті та присіла на край ліжка.

— А ти гарна! — одразу відповіла Ебба. — Я ще не бачила таких гарних, як ти.

Я подумки погодилася з Еббою. Зараз у піжамі, і навіть із рушником на голові, Бетті була особливо гарна. Щоки розрум'янилися, очі блищать, постать супер. Я відчула себе поруч із нею плюгавкою. Хоча ніколи таким не страждала.

— Дякую, — мило усміхнулася Бетті. — Але ж ви обидві теж можете бути красунями, якщо захочете... Дещо змінити, підправити і — вуаля!

Далі їхню розмову я не слухала...

Те, що Ебба гарненька, я знала завжди. Руде довге волосся, пронизливі сірі очі, довгі вії, ластовиння, що надають шарму та чарівності. Вона ще не зовсім сформована та по-дитячому сутула, але з довгими ногами. Я впевнена, в майбутньому мала стане справжньою красунею!

Що ж до мене: я не красуня. Може трохи симпатична, так. Але однозначно не красуня! У мене довге волосся, десь до лопаток, кольору темного шоколаду; карі очі, але не такі, як у Тіса, темні, а скоріше чайні; звичайні губи та прямий ніс. Я не висока, на відміну від Бетті, але струнка. Моє тіло злегка підкачане завдяки різним тренуванням і щоденній фізичній праці, так що можу постояти за себе та врізати будь-якому хлопцю, навіть старшому за себе. Багато хто про це знає, тому й не зв'язується. І через це я ніколи не відчувала себе жіночною чи милою... Навіть у спідниці не почуваюся комфортно, тому й не дуже люблю шкільну форму. Ось тренувальний костюм чи робочий одяг — інша справа!

Ебба ж навпаки — дівчинка до мозку кісток! Вона любить спіднички, різні фенічки, які сама й плете, любить робити зачіски, любить музику, інколи співає. Ебба дуже добра й вразлива.

«Як Тіс міг таке вчинити з нею?»

Мені зараз захотілося поговорити з Тісом. Прямо зараз. Висловити йому все: і за себе, і за Еббу!

«Як він міг, як...»

Я завмерла та прислухалася.

— Ти мала хлопця? — йойкнула Ебба.

Бетті задерикувато засміялася. Її веселили наївні запитання Ебби.

—Так! Ми зустрічалися недовго.

— Але ж це ще заборонено у твоєму віці! — здивувалася Ебба.

— У Місті — ні.

— І як це було? — зацікавлено запитала мала.

— Як у всіх! — білявка відповіла розмито: чи то приховувала щось, чи хотіла вберегти Еббу від подробиць.

— Чому ви розлучилися? — Ебба дивилася на Бетті на всі очі. — Тому що ти потрапила сюди?

— Ні, це сталося півроку тому, — посміхнулася Бетті. — У нас різні характери... — знизала плечима. — До того ж він був надто нудний та... дуже правильний... Ще б трохи — і зробив би мені пропозицію! А я не хотіла заміж...

— Чому? — здивувалась Ебба.

— Бо це було б нудно! — Бетті знову знизала плечима. — Я згадую своїх батьків, і хочу щоб моє сімейне життя було схоже на їхнє... — Бетті встала. — Вони багато подорожували, мали багато друзів... Вони навіть разом...