Олена Гриб - "Каселона". Шалений рейс, Олена Гриб

32.4

 

– Я вже забрала свої речі, капітане. Ті, що залишилися, можеш викинути. Мені шкода, що штрафи за еліанина обнулили твій рахунок. Я знайшла кілька контрактів, вони трохи допоможуть. З екіпажем складніше… Тобто охочих багато, один дивак навіть рветься працювати без оплати, але вони чекають від тебе подвигів. «Каселона» ж урятувала планету, пам’ятаєш? Я перешлю список, розберешся сам. І… Загалом, прощавай. Згадуй мене іноді, гаразд? Хоч би Котю.

– Ти справді підеш? – Сем уже звик до думки, що бляшанка і «Каселона» йдуть у комплекті. – Чому?!

Сана невесело засміялась, приховуючи досаду, що промайнула на її обличчі:

– Е-е-е… Мені здається, дехто з нас дечого не зрозумів, капітане. Зовсім недавно ти кричав, що я несправжня. Гадаєш, мені приємно це чути щодня?

– Сана – вигадка. Не ти!

– Навіть якщо я назвусь королевою Оніксиною Великою, то не перестану бути собою. Сана, Котя… Не бачу різниці!

Якби поруч була стіна, в яку можна було б стукнути кулаком, Сем би скористався ситуацією. А так… Довелося лише підвищити голос.

– Я бачу, – сказав переконано.

З фізіономії бляшанки зникла посмішка.

– Відкрию страшний секрет, капітане: проблема не в мені. Ти дратуєшся, коли поряд Сана, і отримуєш те саме у відповідь, тобі подобається Котя – і в неї немає причин огризатися. Досить уже приписувати мені роздвоєння особистості. Набридло. Я – це я, але тобі зручніше спілкуватися лише з невидимою версією мене. Знаю, тебе не переконати… Ну, бувай, чи як?

Вона зволікала. Сем бачив, що їй зовсім не хочеться йти, і те, що поряд не було вільних таксофлаєрів, не мало значення. Сана наче чекала, що він щось відповість. Дивилася на нього, немов намагаючись запам’ятати навік, і знову усміхалася.

Потім помахала рукою:

– Від тебе навіть простого «До побачення» не дочекаєшся. Гаразд, забудь. Обійдусь.

І пішла геть, тримаючи спину рівно, а кулаки стиснутими. Листівка із зображенням аквапарку зім’ялась, але бляшанка її не викинула – можливо, справді збиралася вирушити туди.

– Я майже змирився із Саною, – несподівано для себе заявив Сем.

Вона зупинилася за три метри від нього, обернулася в півоберта:

– Ти натякаєш на те, що десь у глибині душі не проти, щоб я залишилася, капітане?

Сем подумки повторив цю фразу і зрозумів: це твердження цілком хибне.

– Та ні, не натякаю. Я кажу прямим текстом, що «Каселона» – твій дім, виганяти тебе я не збираюся.

Сана не поспішала повертатися. Вперла долоні в боки, спантеличено схилила голову до плеча:

– Нагадаю: ти ненавидиш кіборгів, а в технічному плані я – кіборг.

Сем мимоволі скривився. Який сенс повторювати очевидне? Те, що вона – бляшанка, він знав від моменту знайомства.

– Я в курсі. А ще ти – власниця третини «Каселони», яку разом із громадянством Аріппи тобі присудив еліанський суд під час нашого десятисекундного розлучення. Могла б і прочитати дрібний шрифт, раз так легко вплутуєшся в авантюри.

– А чому не половину? Тобто… Чорт! Я ж відмовилась від поділу майна! Тим паче, «Каселона» твоя, а не спільно нажите!

– Не за еліанськими законами. – Сем підійшов до неї. – Третина тобі, третина мені, третина зарезервована для теоретично можливої дитини і повернеться мені через вісімнадцять місяців.

– І що тепер робити? – Сана дивилася на нього з недовірою і напругою, явно чекаючи спалаху гніву.

– Йти до дельфінів. Сподіваюся, вони справді заспокоюють, Катю.

На її губах з’явилася невпевнена усмішка:

– Скоро й Онікс залишиться у минулому, капітане. Це теж непогано.

– Не називай мене капітаном.

– Добре, капітане.

– Катю?..

– Семе?..

Він зітхнув. Зізнатися чи ні? З одного боку, якщо сказати правду, самовпевненість бляшанки злетить до небес, а з іншого… Хотілося заспокоїти її і перевернути цю сторінку життя.

– Про аферу з фіктивним шлюбом мене просвітили в поліції ще два місяці тому, після Онікса-12. Навіть наслідки розписали у всіх подробицях. Я вже не злюсь. Чесно.

«Справді?» – питали неможливо сині очі навпроти. Але Сана мовчала. Здивування на її обличчі змінилося полегшенням, потім вона розгладила зім’яту листівку.

– Отже, до дельфінів? – запропонувала, жмурячись від сонця.

Сем підкликав таксофлаєр, що пригальмував неподалік, наче відчуваючи можливих клієнтів.

– Мені повернули ліцензію пілота пасажирських зорельотів, – поділився радістю, поки таксист паркувався поряд.

– Я знайшла дев’ятсот вісім пасажирів на Астру, яких влаштує будь-яка дата відльоту та прибуття, – озвалася Сана.

Сем відчинив двері й, на мить забувши, що поруч – бляшанка, а не звичайна дівчина, допоміг своїй супутниці залізти на сидіння, прикрите ворсистим килимом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍