Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

— Риччі зайшов на святкування Різдва до клініки Святого Івана,— сказав Страйк.— Це досить дивно.

— Нічого... про це не знаю.

— Дехто на вечірці вирішив, що це батько Глорії Конті.

— Не чула про таку,— просипіла Бетті.

— За словами доньок Вілми Бейліс,— мовив Страйк,— ви сказали їхній матері, що боїтеся людини, яка написала ці записки. Ви сказали, що той, хто їх написав, убив Марго Бамборо. Ви сказали Вілмі, що він і вас уб’є, якщо ви про нього розповісте.

Молочні очі Бетті дивилися без жодного виразу. Слабкі груди піднімалися й опадали, втягуючи кисень у легені. Страйк уже вирішив, що вона нічого не скаже, коли Бетті розтулила губи.

— Одна дівчина тут,— почала вона,— моя подруга... зустріла Гнійного... він тут гуляв... на нашому кутку... Каже до Джен: «Ти заслуговуєш на краще... ніж стояти на вулиці... таке тіло... можу тобі платити... уп’ятеро більше... ніж тут...» Джен і пішла з ним,— провадила Бетті,— до Сохо... танцювала стриптиз... спала з його друзями... А потім я її стріла... до мами прийшла... і вона мені розповіла історію. Дівчина з їхнього клубу... красуня, сказала Джен... її зґвалтували, погрожували ножем... Порізав її,— Бетті показала на свій провалений торс,— отут ребра порізав... приятель... Риччі... Деякі люди,— додала стара,— думають, шо шльондру як ґвалтують... то просто не платять... мабуть, ота твоя, шо лінійку проковтнула,— сказала Бетті, глянувши на вікно,— так і думає... але це не так... Дівчина образилася... захотіла помститися Риччі... дурепа... почала стукати поліції...

— Гнійний дізнався...— просипіла Бетті,— й відзняв... як її вбивали. Моїй подрузі Джен сказала одна... шо бачила ту плівку... Риччі тримав її... в сейфі... показував людям... як хотів... налякати. Джен померла,— додала Бетті Фуллер.— Передознулася... тридцять з гаком років тому... думала, їй там буде краще... серед багатих... а от вона я... стояла на панелі... а ше жива. Я нічо’ не знаю... про записки... то був не Маркус... і все... О, їсти везуть,— заявила Бетті, обернувши голову, і Страйк побачив, що до дверей іде чоловік зі стосом фольгових судочків у руках.

— Я все,— сказала Бетті, раптом і втомлена, і сердита.— Увімкни телевізор... і той стіл сюди посунь... і ніж з виделкою принеси... з нужника...

Бетті явно помила посуд у раковині, але він усе одно був брудний. Страйк помив ніж і виделку ще раз і тільки тоді поніс їй. Він поставив перед кріслом стіл, увімкнув «Тільки Ессекс», а тоді відчинив двері рознощику їжі, веселому сиваню.

— О, добридень,— голосно привітався новоприбулий.— Це ваш син, Бетті?

— Хрін, а не син,— просипіла Бетті Фуллер.— Шо приніс?

— Курячу запіканку й желе з заварним кремом, любонько...

— Дякую, що поговорили зі мною, місіс Фуллер,— сказав Страйк, але запас доброї волі в Бетті, вочевидь, вичерпався. Тепер її цікавив обід.

Коли Страйк вийшов надвір, Робін стояла під стіною неподалік і щось читала з телефону.

— Подумала, що краще мені там не відсвічувати,— байдужим голосом сказала вона.— Як усе минулося?

— Про записки говорити відмовляється,— відповів Страйк, коли разом рушили вздовж Санс-вок,— і якщо спитаєш мене чому, то я гадаю, що вона думає на Гнійного Риччі. Я також дещо дізнався про дівчину з того снафу.

— Жартуєш? — стривожилася Робін.

— Здається, вона була поліційним інформатором в одному з...

Робін ахнула.

— Кара Вулфсон!

— Що?

— Кара Вулфсон. Ще одна жінка, яку вважають можливою жертвою Кріда. Кара працювала в нічному клубі в Сохо... після її зникнення власники пустили чутку, що вона працювала на поліцію!

— Звідки ти це знаєш? — здивувався Страйк. Він не пам’ятав такого в «Демоні з Райського парку».

Робін раптом згадала, що чула це від Браяна Такера в кав’ярні «Зірка». З міністерства юстиції ще не відповіли про можливість допитати Кріда, а Страйк досі й гадки не мав про її плани, тож Робін відповіла:

— Наче десь в інтернеті прочитала...

Але на серце їй тиснув новий тягар. Робін згадала, що Кара мала єдиного родича, брата, якого сама виховала,— і він допився до смерті. Гатчинс сказав, що поліція нічого не зможе зробити з приводу плівки. Тіло Кари Вулфсон може бути де завгодно. У деяких історій немає чіткого фіналу: не буде де покласти квіти для Кари Вулфсон, хіба що на розі біля стрип-клубу, де її бачили востаннє.

Щоб відігнати пригніченість, яка погрожувала поглинути її з головою, Робін показала Страйкові, що шукала з телефону, і старанно буденним тоном промовила:

— Я тут читала про сомнофілію, також відому як синдром сплячої красуні.

— Я так розумію, що це...

— Фетиш Бреннера,— відповіла Робін і зачитала з телефону: — «Сомнофілія — це парафілія, коли індивіда збуджує лише партнер, що не реагує на нього... деякі психологи пов’язують сомнофілію з некрофілією». Корморане... ти же знаєш, що в нього в кабінеті був запас барбітуратів?

— Так,— повагом відповів Страйк. Вони вже підходили до його машини.— Що ж, це тема для розмови з сином Дорогі, правда? Чи вона гралася в цю гру? Чи було таке, що надовго засинала після того, як Бреннер приходив до них на обід?

Робін здригнулася.

— Знаю,— сказав Страйк і закурив,— я казав, що це був крайній захід, але лишилося всього три місяці. Я починаю думати, що треба буде навідатися до Гнійного Риччі.

57

На думці має він один лиш гній: Згрібаючи бридку смердючу твань, Він іншим закидає клопіт свій...

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Коли в травні до об’єктів стеження додався римо-католицький Дім опіки Святого Петра, агенція