Жозе Сарамаго - Сліпота

роздобути бодай якісь ліки. Він не має навіть очей, якими міг би помітити, що колір шкіри в його пацієнта занадто блідий або колір периферійної циркуляції його крові надто червоний, скільки разів, без потреби здійснювати ретельне обстеження, ці зовнішні ознаки відповідали повній клінічній історії хвороби, а забарвлення слизистих оболонок і пігментів із високою ймовірністю підказувало успішний діагноз. Але від такої хвороби, як сліпота, рятунку нема. Оскільки тепер ближні ліжка були всі зайняті, дружина більш не могла розповідати йому про те, що там відбувається, але він відчував, що середовище стало напруженим, важким, просякнутим можливістю конфлікту, який принесли із собою останні сліпі. Атмосфера в палаті також зробилася надто густою, у ній плавали важкі й повільні запахи, що іноді переходили в нестерпний сморід. А що тут буде через тиждень, запитав він себе, і його опанував страх, коли він уявив собі, що через тиждень вони все ще перебуватимуть у цьому місці, Навіть якби не було труднощів із постачанням їжі, а немає жодної певності в тому, що їх не буде, я дуже сумніваюся, наприклад, що ті, хто наглядає за нами із зовнішнього світу завжди знатимуть, скільки нас тут є, і виникає питання, в який спосіб будуть розв'язані проблеми гігієни, я вже не говорю про те, як ми будемо митися, люди, що осліпли лише кілька днів тому й не мають жодної допомоги, чи діятимуть тут душові й протягом якого часу вони будуть справними, а проблема сміття й покидьків, а якщо ще й закупоряться нужники, то вся ця будівля неминуче перетвориться на клоаку. Він потер обличчя долонями й відчув жорстку щетину бороди, не голеної протягом трьох днів, Ліпше хай буде так, не думаю, що вони пристануть на мою пропозицію й передадуть нам леза та ножиці. Він мав у своїй валізі все необхідне для того, щоб поголитися, проте розумів, що було б помилкою це зробити, Бо де я міг би поголитися, де, не тут же, в палаті, посеред усього цього народу, немає сумніву, що дружина змогла б поголити мене, але незабаром усі інші помітили б це й здивувалися б, що тут є людина, спроможна надавати такі послуги, а там усередині, в душових, навіть уявити собі неможливо, о Господи, без очей, що я міг би там побачити, крім неясних тіней, дивитися в дзеркало, бачити там розмиту пляму й казати собі, Це моє обличчя, а все, що світліше за ту темну пляму, мені не належить.

Вигуки протесту потроху стихли, хтось прийшов з іншої палати й запитав, чи залишилися якісь рештки від їжі, й водій таксі йому відповів, Ані крихти, а продавець аптеки, щоб виявити добру волю, пом'якшив свою заперечливу відповідь, сказавши, Можливо, ще принесуть. Проте ніхто нічого не приніс. Настала ніч. Із зовнішнього світу ані їжі, ані слів. Почулися якісь крики в сусідній палаті, потім настала тиша, якщо хтось плакав, то плакав дуже тихо, плач не проникав крізь стіни. Дружина лікаря підійшла подивитися, як почувається хворий. Це я, сказала вона й обережно підняла ковдру. Нога мала жахливий вигляд, опухла від самого стегна, рана утворювала чорне коло з червоними кривавими плямами, вона дуже збільшилася, так ніби м'ясо виштовхувалося зсередини. Від неї ширився запах, водночас гнилий і солодкавий, Як ви себе почуваєте, запитала дружина лікаря, Дякую, що прийшли запитати про це, Скажіть мені, як ви себе почуваєте, Погано, Нога вам болить, І так, і ні, Поясніть краще, Вона болить, але відчуття таке, ніби нога мені не належить, вона ніби відокремлена від тіла, я не знаю, як вам пояснити, це надзвичайно дивне відчуття, ніби я тут лежу й бачу, як мені болить нога, Це лихоманка, Мабуть, що так, Тепер спробуйте заснути. Дружина лікаря поклала хворому долоню на голову, потім зробила рух, щоб відійти, але не встигла навіть сказати хворому добраніч, він схопив її за руку й потяг до себе, примусивши її наблизити обличчя, Я знаю, сеньйоро, що ви бачите, сказав він дуже тихим голосом. Дружина лікаря здригнулася від подиву й прошепотіла, Ви помиляєтеся, звідки ви взяли цю думку, я бачу рівно стільки, скільки бачать усі інші, що тут перебувають, Ні, не намагайтеся одурити мене, сеньйоро, я знаю, що ви бачите, але будьте спокійні, я нікому про це не скажу, Засніть, засніть, Ви не довіряєте мені, Довіряю, Не можна довіряти слову шахрая, Я ж сказала, що довіряю вам, Чому ж тоді ви не скажете мені правду, Завтра поговоримо, а тепер спіть, Якщо завтра для мене буде, Не думаймо про найгірше, Думаю, що лихоманка подумає за мене. Дружина лікаря повернулася до чоловіка й прошепотіла йому на вухо, Рана має жахливий вигляд, це гангрена, Мені здається мало ймовірним, щоб гангрена виникла за такий короткий час, Рана є такою, якою є, вона має дуже поганий вигляд, А ми тут, сказав лікар добре чутним голосом, нічого не спроможні вдіяти, сліпота наче зв'язала нас по руках і ногах. З чотирнадцятого ліжка, з лівого боку, хворий йому відповів, А мене ніхто не зв'язував, сеньйоре доктор.

Минали години, й один за одним сліпці засинали. Деякі накривали голову ковдрою, ніби хотіли, щоб темрява, справжня чорна темрява могла остаточно погасити ті тьмяні цятки, в які перетворилися їхні очі. Три лампи, підвішені під високою стелею, недосяжні для сліпих, відкидали на ліжка брудне жовтаве світло, неспроможне навіть утворювати тіні. Сорок осіб спали або розпачливо намагалися заснути, деякі зітхали й щось шепотіли, можливо, вони бачили уві сні щось омріяне, можливо, казали, Якщо це сон, то я не хочу прокидатися. Годинники в усіх зупинилися, вони забули їх накрутити чи вважали, що не варто більш їх накручувати, лише годинник дружини лікаря досі не зупинився. Минула вже третя година ранку. Дуже повільно, спираючись на лікті, крадій автомобілів підняв свій тулуб. Ногу він уже не відчував, відчував лише біль, решта ноги перестала йому належати. Вона задерев'яніла й не згиналася в коліні. Він перекотив тіло на бік здорової ноги, яка тепер звисала з ліжка, потім обхопивши її руками нижче стегна, спробував повернути в той самий бік хвору ногу. Наче зграя вовків, що несподівано прокинулися, болі розбіглися на всі боки, щоб негайно повернутися до того внутрішнього кратера, з якого вони годувалися. Спираючись на руки, він потроху посунув тіло по матрацу в напрямку проходу між ліжками. Коли дотягнувся до підвищення над ніжками ліжка, то мусив перепочити. Він дихав важко, наче його мучила астма, голова