Джордж Мартін - Бенкет круків

— Вічно. Подбайте, щоб вони поснули навіки, сер. Не терпітиму вартових, які сплять на чатах.

«Він десь у стінах. Він убив батька, як убив матір, як убив Джофа». Карлик прийде і по неї, знала королева, як і накаркала ота стара в сутінках намету. «Я розсміялася їй в обличчя, а вона мала силу. У краплі крові я побачила своє майбутнє. Свій фатум». Ноги підкосилися. Сер Борос хотів підхопити королеву під руку, але вона відсахнулася від його дотику. Звідки їй знати, що він теж не креатура Тиріона?

— Відійдіть від мене,— крикнула вона.— Відійдіть!

Нетвердим кроком вона дійшла до лави.

— Ваша світлосте? — зронив Блаунт.— Принести вам кухлик води?

«Я крові жадаю, а не води. Тиріонової крові, крові мого валонкара». Смолоскипи закружляли навколо неї. Серсі заплющила очі — й перед внутрішнім зором побачила карлика з широкою посмішкою на обличчі. «Ні,— подумала Серсі,— ні, я вже майже тебе позбулася». Та його пальці зімкнулися в неї на шиї і, відчула вона, почали стискатися.

Брієнна

— Я шукаю тринадцятирічну панну,— заговорила вона до сивокосої добродійки біля сільського колодязя.— Високородну панну, дуже вродливу, з синіми очима й золотисто-каштановими косами. Можливо, вона подорожує з огрядним сорокарічним лицарем або з блазнем. Ви не бачили?

— Не пригадую, сер,— відказала добродійка, потерши кісточками пальців чоло.— Але матиму на оці, обіцяю.

Не бачив її ні коваль, ні септон у сільському септі, ні свинопас зі своїми свинями, ні дівчина, що смикала цибулю в себе на городі,— взагалі ніхто з простолюду, з ким панна Тартська розмовляла серед мазанок у Розбі. Але Брієнна не здавалася. «Це найкоротша дорога в Сутінь-діл,— сказала вона собі.— Якщо Санса тут проїздила, хтось мусив її побачити». При міській брамі вона поставила таке саме запитання двом списникам, на грудях у яких були три червоні шеврони на тлі горностаєвого хутра — герб дому Розбі.

— Якщо в такі часи вона подорожує, панною вона довго не залишиться,— сказав старший. А молодшому кортіло знати, чи між ногами в панни теж золотисто-каштанове волоссячко.

«Тут на допомогу не варто розраховувати». Знову сідаючи на коня, Брієнна зауважила в кінці села худорлявого хлопчину на рябому коні. «От з ким я ще не поговорила»,— подумала вона, але він зник за септом, не встигла вона до нього й рушити. Брієнна вирішила за ним не ганятися. Швидше за все, він знає не більше за інших. Розбі — крихітне придорожнє містечко, Сансі нема резону тут затримуватися. Повернувшись на дорогу, Брієнна попрямувала на північний схід, проминаючи яблуневі сади та ячмінні ниви, і дуже в скоро і село, і замок залишилися далеко позаду. Сутінь-діл — ось де знайдеться переслідувана, запевнила себе Брієнна. Якщо Санса взагалі проїздила цим шляхом.

«Я знайду дівчину й не дам її скривдити,— пообіцяла Брієнна серу Джеймі на Королівському Причалі.— Заради її леді-матері. І заради вас». Шляхетні слова, тільки слова — це легко. А от діла — це важче. Вона вже й так затрималася в містечку, а дізналася зовсім мало. «Раніше слід було виїжджати... але в який бік?» Санса Старк щезла тої ночі, коли помер король Джофрі, і якщо хтось її відтоді й бачив або мав уявлення про те, куди вона поділася, ніхто не зізнавався. «Принаймні не мені».

Брієнна була переконана, що дівчина виїхала з міста. Якби й досі була на Королівському Причалі, золоті плащі зрештою знайшли б її. Отож вона мала кудись податися... от тільки «кудись» — поняття широке. «На місці панни в розквіті жіночності, самотньої і наляканої, у відчайдушній небезпеці, як би вчинила я? — запитувала себе Брієнна.— Куди б я подалася?» Сама вона легко могла відповісти на це питання: вона б рушила додому на Тарт, до тата. Однак Сансиному батькові відрубали голову в Санси на очах. Леді-матір теж загинула — її закатрупили в Близнючках, а Вічнозим, величну кріпость Старків, сплюндровано та спалено, мешканців його взято на мечі. «Нема в неї домівки, куди тікати, нема ні батька, ні матері, ні братів». Санса може бути як у сусідньому містечку, так і на кораблі по дорозі в Ашай — і те, і те однаково ймовірно.

Та навіть якби Санса Старк хотіла повернутися додому, як би вона туди дісталася? На королівському гостинці небезпечно: це кожна дитина знає. Залізнородні утримують Кейлінський Рів і перегородили Перешийок, у Близнючках засіли Фреї, які вбили Сансиного брата й леді-матір. Маючи гроші, дівчина могла б морем поплисти, але ж гавань Королівського Причалу й досі лежить у руїнах, а річка загачена дошками з розтрощеної набережної і рештками спалених і потоплених галер. Брієнна порозпитувала трохи в доках, але ніхто не міг пригадати, щоб тої ночі, коли помер король Джофрі, відпливав корабель. Кілька торгових кораблів стали на якорі в затоці й розвантажувалися, доправляючи товари човнами, розповів їй один чоловік, та решта здебільшого пливли далі, в Сутінь-діл, де в порту було завізно як ніколи.

Брієннина кобилка милувала око, та й бігла прудко. Подорожніх виявилося більше, ніж можна було подумати. Тягнулися жебручі брати, на шиях у яких на мотузці звисали їхні мисочки. Учвал проскакав молодий септон на ступакові такому гарному, що й лорду пасував би, а трохи згодом трапився гурт німотних сестер, які тільки головами похитали, коли Брієнна поставила їм запитання. Ціла валка запряжених волами возів сунула на південь, навантажена зерном і мішками вовни, а перегодом Брієнна проїхала свинопаса, що поганяв стадо свиней, і якусь літню жінку, що їхала на коні в паланкіні, у супроводі озброєних вершників. Усіх їх Брієнна питала, чи не бачили вони тринадцятирічної високородної панни з синіми очима й золотисто-каштановим волоссям. Ніхто не бачив. Розпитувала вона і про те, яка далі дорога.

— Звідси до Сутінь-долу безпечно,— розповів їй один чолов'яга,— але далі, за Сутінь-долом, повно беззаконників і дезертирів-зломлених по лісах.

О цій порі року зеленіли тільки сосни-солдати й чатові дерева; листяні дерева вдягнули іржаві й золоті шати або вже й пороздягалися, і тепер на тлі неба чорніло голе віття. Від кожного пориву вітру над поритою коліями дорогою кружляли хмарки опалого листя, яке шурхотіло під копитами великої гнідої кобили, що її подарував Брієнні Джеймі Ланістер. «Легше листок розшукати на вітрі, ніж дівчину, що загубилась у Вестеросі». Цікаво, думала Брієнна, чи не було це завдання від Джеймі якимсь жорстоким жартом? Може, Санса Старк