Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     —  Буду,- буркнув я невдоволено, мені не подобалися слова Ліки, але, на жаль, вона мала рацію в усьому.

       Решту польоту до переходу в інший світ ми сиділи мовчки і кожен думав про своє. Про що думала Ліка я не знав, я ж розмірковував про свої вчинки відтоді, як вирвався з рабства.

      Загиблі сьогодні люди виявилися не першими, які загинули з моєї вини. І якщо раніше совість якось не чіпала мене, то тепер вона почала мене катувати з усією силою. Насилу вдалося взяти себе в руки і пообіцяти совісті, що буду прагнути зменшувати втрати тих, хто довірився мені.

       Сам перехід в інший світ я навіть і не помітив. Відчув лише коли зовнішня енергія стала вливатися в мій резерв. Підбадьорившись псі енергією, я став очікувати посадку шаттла.

      Ліка, щойно ми опинилися в цьому світі, зв'язалася з Мікіль і попросила терміново прибути до ангару разом із мільєром. Тож у самому ангарі на нас уже чекала синьошкіра дівчина разом із п'ятикілограмовим мішечком.

      —  Слава Немусу, - полегшено видихнула Мікіль ледь відчинилися стулки трюму, і вона побачила нас обох здоровими, - То кому тут знадобилася допомога, - почала говорити Мікіль, доки не побачила тіла, що лежали на підлозі на ношах.

       —   Їм,- коротко я відповів.

      —  Таке відчуття, що вони з м'ясорубки,- вимовила Микиль спокійним рівним тоном. Я ж помітив, що вона активувала якусь техніку, яка впливає на емоційний стан. Після чого запустила в поранених якусь пси техніку. -- Я не встигну всіх витягнути відійдіть. -- суворо вимовила вона, я з Лікою послухалися її слів і вистрибнули з трюму.

      —   Їх ніяк усіх не врятувати? - запитав я з надією.

      —  Можна, але не заважайте,- після чого Мікіль зосередилася і видала якусь складну техніку. Щойно вона торкнулася тіл поранених, як вони перестали ворушитися, від їхніх скафандрів перестали йти сигнали.

     —  Добре, - відповіли ми і відійшли вбік.

        Після цього Мікіль за допомогою телекінезу розірвала мішок з мільєром і розподілила між усіма пораненими. Тільки-но сірий пил осів на тіла, вона активувала мільєр і після цього впала без свідомості.

       Я ледве встиг підхопити її тіло, перш ніж вона впала на підлогу ангара. Ліка ж підійшовши до поранених почала сканувати їх. Але й так було видно, що поранення зі смертельних перетворилися просто на важкі. Звісно, відірвані кінцівки не відновилися, але все ж таки згідно зі сканером зараз їм нічого не загрожує.

      —  Думаю, зараз варто їх віднести в медичні капсули й активувати лікування, -- промовила Ліка, -- З рештою вони цілком впораються, кінцівки їм не вирощуватимемо, як і відсутні органи, все ж занадто довго й дорого, гадаю, краще їх відновити у ваш спосіб.

       — Згоден,- відповів я і підхопив телекінезом тіла агентів служби безпеки. Якщо їх сприймати одним об'єктом і нести в одній телекінетичній хмарі, то це було не так уже й складно.

         —  Я візьму дівчину, сканер показував нервове виснаження, нехай відпочине, - додала Ліка і, підхопивши Мікіль, вирушила в бік виділеної їй кімнати.

        На жаль, у медичному центрі бази було всього десять медичних капсул, причому не сьомого, а шостого покоління.  Тож трьох просто не було куди покласти.

       Довелося просканувати всіх і вибрати трьох найменш постраждалих, їх мені довелося залишити без капсули лише під дією автоматичних аптечок. Решту ж уклав у медичні капсули. ШІ одразу після діагностики почав лікування намагаючись убезпечити життя агентів.

       Медичні дроїди, своєю чергою, спостерігали за трьома пораненими, що залишилися, вони, використовуючи лише аптечки та інше медичне обладнання, намагалися підтримувати в обрубках життя. 

       У них, до речі, було найменше внутрішніх ушкоджень, але при цьому у них не залишалося жодної цілої кінцівки. Зараз їхні нейромережі, отримавши спеціальне підживлення, почали усувати травми, які були їм під силу.

          Влаштувавши всіх у медичному центрі, я повернувся на шаттл і, попередивши Ліку, вирушив назад у Шаррн. І так я тут був уже близько чотирьох годин, а отже, у Шаррні минуло близько години часу. Зараз же мені варто було насамперед допитати захопленого виродка і обговорити з бійцями, які беруть участь у штурмі.

          Не хотілося, щоб уже до вечора кожна собака знала про те, що їхній правитель псион і через нього загинуло кілька десятків людей. Якщо ці дані потраплять до опозиції, то в мене навіть не вистачає фантазії, як можуть вони перекрутити інформацію на своє благо.

       На базі служби безпеки мене вже чекали.  Першим мені на зустріч вступив полковник Локхерд, якщо вірити даним нейромережі, також його оточували невідомі мені люди, жодного агента з якими я брав участь у штурмі з невідомої причини не було.

       Я спробував зв'язатися з Ангором, але як виявилося він був поза зоною дії мережі. Тірк, Шейн, Кріві я перебрав усіх, з ким встиг познайомитися під час вилазки, але всі вони були поза зоною дії мережі. 

      Якось це було дуже підозріло, про всяк випадок активувавши захисний артефакт, який я зміг зарядити в іншому світі, вирішив виходити з шатла, очікуючи на якусь капость.

      Як виявилося, я мав рацію, тільки-но я відійшов від шаттла на десяток метрів, як мене почали оточувати бійці, тримаючи мене на прицілі. Сам же полковник стояв із нахабною посмішкою, і від нього тхнуло задоволенням.

       — Зхопити клона,- крикнув він своїм підлеглим і на мене кинулися бійці. 

       —  Так точно,- почулося від солдатів.

       —  Стояти,- крикнув я, але мене проігнорували.

      Троє вистрілили липкою сумішшю яка використовується для знерухомлення натовпу під час бунту, ще двоє почали стріляти в мене з потужних паралізаторів. Мені це дуже не сподобалося, а тому я почав діяти.  

      Тільки-но полковник побачив, що на мене не подіяли ні знерухомлювальна піна, ні паралізатори, і те й інше натрапило на артефактний щит, то він почав проявляти знервованість, а ще за десять секунд, коли я, використовуючи реактивні черевики, вистрибнув з кола піни, що застигала, навіть паніку.