Джеймс Джойс - Улісс

Рядовий Карр, рядовий Комптон і Сіссі Кеффрі проходять попід вікнами, горланячи невлад пісню.

СТІВЕН: Чуєте? Наш друг, галас на вулиці!

ЗОЯ (підіймає руку): Тихо!

РЯДОВИЙ КАРР, РЯДОВИЙ КОМПТОН І СІССІ КЕФФРІ:

Та вилікує мене

Любка моя з Йоркширу…

ЗОЯ: Себто я вилікую. (Плеще в долоні.) Танцюємо! Танцюєм! (Підбігає до піаноли.) Хто кине два пенси?

БЛУМ: Хто…

ЛІНЧ (дає їй дві монетки): Тримай.

СТІВЕН (нетерпляче клацає пальцями): Мерщій! Мерщій! Де той мій жезл жерця? (Кидається до піаніно й хапає свого ціпка, потрійно витупуючи ногою танцювальний ритм.)

ЗОЯ (крутнувши ручку): Ось воно.

Вкидає дві монетки у шпарину. Спалахують золоті, червоні, фіалкові вогні. Валик, звільна обертаючись, вагаючись, мурличе тихий вальс. Професор Гудвін, у перуці з кіскою, в двірському вбранні, з накинутим на нього плащем без рукавів дріботить, із тремкими руками, зігнутий удвоє тягарем свого неймовірного віку, через кімнату. Сідає, такий крихітний, за піаніно й б'є по клавішах руками-кийками без зап’ястків, киваючи головою в такт по-жіночому ґраційно, а кіска на перуці підскакує.

ЗОЯ (кружляє сама, пристукуючи каблучком): Танцюйте ж! Чи тут ніхто не вміє? Хто станцює?

Піанола, моргаючи пістрявими вогнями, грає в ритмі вальсу вступ до «Моєї йоркширської дівчини». Стівен, шпурнувши свого ціпка на стіл, хапає Зою за стан. Флорі й Белла відсувають стіл до коминка. Стівен, обійнявши Зою з перебільшеною делікатністю, вальсує з нею по кімнаті. Її рукав, зісковзнувши з піднятого плеча, відкриває білотілесну квітку щеплення. Блум стовбичить собі збоку. Професор Маджінні просуває поміж штор ногу в туфлі, на носаку якої крутиться шовковий капелюх. Ось спритно підкинутий головний убір сідає йому точно на голову, й модноокапелюшений професор ковзанярем уїздить до кімнати. На ньому сіро-блакитний сурдут із бордово шовковими лацканами, нашийна хустина кремового тюлю, зелена камізель із надмірним викотом, стоячий комірець із білою краваткою, вузькі бузкові штани, бальні лаковані туфлі й канаркові рукавички. В петельці величезна жоржина. Він крутить навсібіч майже невидимого ціпка, потім міцно затискає його під пахвою. Плавним порухом прикладає руку до грудей, кланяється, торкає свої ґудзики й квітку.

МАДЖІННІ: Поезія руху, мистецтво ритму й пластики. Жодного стосунку до мадам Леджет Бернс чи до Левінстона{819}. Улаштування костюмованих балів. Уроки гарної постави. Рухи Катті Лайнер. Ось так. Дивіться на мене! Мій терпсихорейний талант. (Робить три па менуету на легких бджолиних ніжках.) Tout le monde en avant! Révérence! Tout le monde en place[378]!

Вступ закінчується. Професор Гудвін, усе так само вистукуючи по клавішах ледь помітними руками-паличками, зморщується, зменшується, зникає, порожній плащ сповзає зі стільця. Мелодія вальсу лунає впевненіше, гучніше. Стівен і Зоя легко кружляють. Вогні міняться, тліють, гаснуть, золотий, рожевий, фіялковий.

ПІАНОЛА:

Двоє хлопців говорять про дівчат, дівчат, дівчат,

Коханих, що лишилися далеко…

Із кутка вигулькують ранкові години, золотокосі, стрункі, у незаймано-блакитному, з осиними таліями й невинними руками. Вони граційно танцюють, стрибаючи через скакалки. Слідом за ними вихоплюються полудневі години в бурштиново-золотому. Сміхотливо сплітаючись, блискочучи золотими гребенями в косах, вони пускають зайчики пустотливими люстерками, високо підіймаючи руки.

МАДЖІННІ (плещучи в рукавичконечутні долоні): Carré! Avant deux! Дихайте рівно! Balance[379]!

Ранкові й полудневі години вальсують на своїх місцях, крутячись, зближуючись, вигинаючись, кланяючись своїм візаві. Позад них кавалери, вигнувши дугою руки, опускають долоні до їхніх плечей, торкаються і знов одводять долоні.

ГОДИНИ: Ви можете доторкнутися до мого…

КАВАЛЕРИ: Можна мені доторкнутися до вашого?

ГОДИНИ: О, тільки злегка!

КАВАЛЕРИ: О, так злегка!

ПІАНОЛА:

Яка ж у неї талія, у дівчини моєї.

Зоя і Стівен кружляють дедалі швидше, розкутіше. Із довгих призахідних тіней поодинці виходять вечірні години, нерішуче, у них млосний погляд, а щоки ледь підфарбовані хною та рум’янком. Вони в сірому серпанку, темні рукави, мов кажанячі крила, тріпочуть під свіжим леготом.

МАДЖІННІ: Avant! Huit! Traversé! Salut! Cours de mains! Croisé[380]!

Нічні години поодинці скрадаються на вільне місце. Ранкові, полудневі й вечірні години відступають перед ними. Вони в машкарах, у них кинджалами стирчать коси, а на руках браслети з приглушеними дзвіночками. Оповиті укривалами, вони стомлено кланяються.

БРАСЛЕТИ: Гей-го! Гей-го!

ЗОЯ (кружляючи,