Максим Іванович Кідрук - Доки світло не згасне назавжди

Дівчина інстинктивно поклала долоню на нижню частину живота.

– Що конкретно?

– Не знаю… Важкість унизу. Болить, коли сиджу. Коли ходжу, майже не відчуваю, але сидячи – завжди. І щодня гіршає. І апетиту зовсім немає. І щоранку нудить…

Сестрині брови зійшлися на переніссі.

– Здуття?

– Так, – покивала Рута. – Постійно. Хоч я майже нічого не їм. Не можу дивитися на їжу.

– Мала, – Інді повільно підняла та опустила плечі, – я не поставлю діагноз по Вайберу. Я взагалі ще не лікар.

Попри зауваження, подруги Індії не затихали, і розмова із сестрою тривала на тлі їхнього нерозбірливого гомону. Збагнувши, що обрала не найкращий час, Рута відвела розчарований погляд від екрана, якусь хвилину понуро тупилась у свої пальці, а тоді нарешті зважилася:

– У мене затримка.

Інді посерйознішала.

– Скільки?

– Ну, вже десь тиждень. Трохи більше як тиждень.

– Це не страшно, – замислено протягнула сестра. – Тобто тиждень – ще не страшно.

Рута подумала: це тобі не страшно, проте вголос вирішила цього не говорити. Якось нечемно й недоречно.

– Але…

– Що?

– Ця важкість…

– Що крім неї? Яке загальне самопочуття?

– Втомлена, – ніби на підтвердження Рута зітхнула. – Постійно спати хочу. Такого ще не було. Таке враження, наче я досі відходжу від тієї п’янки. Третій тиждень уже…

– Може, ти вагітна?

Рута чмихнула.

– Чого пирхаєш? – Інді говорила напівжартома, навіть спробувала всміхнутися, але голос чомусь прозвучав неспокійно. – Симптоми збігаються.

Рута мотнула головою:

– Припини. Мені реально хріново.

– Ти подумай: твій Лара часом не того… не перестарався?

– Я не спала з ним, – сердито обірвала її Рута.

– А цей… баскетболіст?

– Костя?

– Ага.

Наприкінці минулого та якийсь час на початку цього року Рута зустрічалася з Костею Луциком на прізвисько Костелло, старшим братом Тоні Луцик із паралельного 11-Б. Стосунки з Луциком – першокурсником у КПІ – були спорадичними (і це ще м’яко кажучи). Інді пам’ятала його баскетболістом, бо в той час, коли вона ще вчилася в школі, Костя виступав за шкільну команду. Новий рік Рута й Костелло святкували в одній компанії – Руті якимось дивом вдалося переконати батьків її відпустити, – втім подробиць Інді не знала. Не те щоб їй було нецікаво, просто вона зазвичай не порушувала таких тем першою. І в цьому полягала важлива різниця між сестрами: Рута з легкістю спілкувалася про секс, стосунки та все з ними пов’язане, натомість у Інді до знайомства з Іллею серйозних взаємин не було взагалі, а якщо й були якісь, то вона уникала згадок про них.

– Я вже не пам’ятаю, коли востаннє його бачила, – зморщила носа Рута. – Ще зима була.

Дівчина відшила Луцика на початку весни після того, як хлопець улаштував їй огидну сцену, дізнавшись, що та погодилася зніматись для «Obsessive».

– Тоді це може бути що завгодно – від гастриту та захворювання нирок до проблем зі сфери гінекології. Якщо ти впевнена, що не залетіла, – Інді ще раз пересмикнула плечима, – ну, почекай із тиждень, а потім обов’язково йди до гінеколога.

Рутин погляд розфокусувався, вона майже на хвилину поринула в себе. Гастрит? Захворювання нирок? Яка дурня! Інді помітила, що сестра випала з розмови, й помахала рукою перед камерою:

– Мала, ти тут?

Рута почула по той бік екрана чийсь дурнуватий, але такий щирий сміх, спрямувала на сестру порожній погляд і пробелькотіла:

– Інді, мені хтось телефонує. Перенаберу пізніше, ок?

Якась нотка в її голосі насторожила Індію, та вона не стала нічого з’ясовувати й кивнула:

– Окей.

Зв’язок обірвався. Рута опустила руки й завмерла, втупившись у темний екран. Ясна річ, ніхто їй не телефонував. Затиснувши похололими долонями телефон, вона прокручувала в голові останні фрази, якими обмінялась із сестрою.

(чого пирхаєш? симптоми збігаються)

(припини)

(твій Лара часом не перестарався?)

(я не спала з ним)

Так і є. Вона з ним не спала, а проте… У пам’яті сплив інший діалог. Вона щойно прокинулася в будинку Лари, вдяглася, спустилася на перший поверх і…

(чого либишся?)

(ти сміялася вночі)

(справді?)

(я ледь у штани не наклав)

Тиша була така, аж у вухах дзвеніло. Рута нервово кусала задирку над нігтем. Як він дізнався про сміх, якщо не спав із нею? Навряд чи вона реготала так голосно, що було чутно крізь стіни. Що тоді? Просто проходив повз уночі? Дурниці. Але якщо Лара таки провів із нею ніч, то чому втік з ліжка вранці? Чому не залишився? І чому нічого не розповів про…

Про що?

Рута сповзла з ліжка та підступила до вікна. Сонце висіло просто навпроти неї, й густе передвечірнє світло заливало розтопленим золотом вікна багатоповерхівки. Під будівлею темніли калюжі конденсату з кондиціонерів – денна спека ще не відступила. Далеко за Устею щось горіло: небо свердлував стовп чорного диму. Десь лунала поліцейська сирена. Рута переминалася з ноги на ногу, відчуваючи, як у темних глибинах розуму прокльовується холодна та слизька здогадка. За ту хвилину, поки вона дивилася на дим, підозра розрослася, пустила корені в легенях і намертво засіла в мозку.

Чорт забирай, чому Лара нічого їй не розповів?

Рута витягла з шухляди гаманець, після чого як була, в домашніх шортах і футболці, прожогом вискочила з квартири. Аміна спробувала її завернути, та дівчина вдала, ніби не почула. Не чекаючи на ліфт, Рута спустилася сходами на перший поверх і вилетіла на вулицю.

Важке від вологи повітря липнуло до шкіри. На верхній губі, скронях і під пахвами миттєво виступили краплі поту. Рута роззирнулася. Найближча аптека розташовувалася за півтори сотні метрів на першому поверсі сусідньої чотирнадцятиповерхівки, затиснута між книгарнею та піцерією «Челентано». Рута рушила до неї, але, проминувши два під’їзди, різко спинилася. Це надто близько, хтось може впізнати її або почути, що вона куплятиме, а потім переказати батькам. Секунду повагавшись, дівчина розвернулася та попрямувала в інший бік.

Почали збиратися хмари.

Пройшовши під аркою, Рута вибралася на Грушевського та за лічені хвилини дісталася Т-подібного перехрестя з бульваром Хмельницького. Не дочекавшись зеленого сигналу, перебігла на правий бік вулиці та швидко відшукала одноповерхову будівлю поодаль від дороги, на розі якої притулилася старезна аптека, що стояла там ще з радянського часу.

Рута прослизнула досередини й полегшено видихнула, зрозумівши, що в наповненому запорошеним світлом душному холі клієнтів, крім неї, немає. Привітавшись із причмеленою від спеки літньою фармацевткою, дівчина здушеним голосом попросила тест на вагітність. Аптекарка запитала, який їй, побачила розгубленість (мало не переляк) на Рутиному лиці та, співчутливо усміхнувшись, запропонувала тест-смужку.