Валерія Володимирівна Іваненко - Хатинка в морі

ліворуч, щоб заплутати свої сліди, а вовк рвонув слідом за ним.

Не тямлячи нічого, заєць летів уперед і вже був далеченько від галявини, коли от тобі й раз — не пощастило довговухому!

Поміж кущів майнув знайомий хвіст лисиці. Ця хитрунка, звичайно, хотіла випередити вовка і вже вважала, що зайчатина належить їй.

Не роздумуючи, заєць наліг на свої міцні довгі ноги. Петляючи та роблячи вигадливі зигзаги, він зовсім забив памороки лисиці.

Яскраву шубку лисиці помітив і вовк.

— Ого! Здається, полювання буде як слід. Це ж зрозуміло всім, що такому славетному мисливцеві більше личить мати за здобич оцю підступну лисицю, аніж якогось нікчемного зайця. — І він прискорив свої стрибки.

А лисичка зиркнула на вовка, і у неї майнула думка:

— Оцей шибайголова вже зазіхає на мою шубку! Ну, чого там про зайця клопотатись. Хай йому грець! У небезпеці власна шкура. Таж вовка зараз так заплутаю, що він мене не спіймає. А недалечко і борсуча нора. Там я відвоювала верхній поверх. Сховаюсь!

Тим часом довговухий скористався хвилинкою збентеження своїх переслідувачів і ще швидше дременув у темну хащу. Блискавично побігли назад берізки й осики, клени і дуби — усе переплуталось у заячих очах. Він здибав великий гіллястий кущ і причаївся під ним. Та так, що його і помітити не можна було.

Вовк, нарешті, зрозумів, що здобич розбіглася хто куди.

— Зовсім не поталанило, — роздратовано мовив сам собі. — Доведеться рушити на узлісся. Може, якусь мишу здибаю.

І він підтюпцем побіг дорогою…

Яриків пструг

Потік жваво біг здалека, з верховини. Він минав квітучі високогірні луки, сутінки густих смерекових лісів і безтурботно стрибав з каменя на камінь. А в тому поточку бавились жваві яскраві рибки — пструги.

Уже, мабуть, з тиждень Ярик щодня прибігає сюди, високо в гори, щоб помилуватися ним. А сьогодні він вирішив почастувати цікаву рибку кониками.

Це вуйко Іванко так порадив. Він сказав, що коник, напевне, сподобається пстругові, такому ласому до усяких комах.

Ярик наловив у лісі цілу коробочку коників. Що ж, побачимо!

Отож зараз Ярик нетерпляче вичікував, коли нарешті блисне знайома рибка.

А пструг усе не з’являвся і не з’являвся.

Навколо було надзвичайно гарно. Здіймались гори, вкриті лісами. Зблизу вони були соковито-зеленого кольору, а чим вище — темнішали і, нарешті, на обрії здавались майже синіми.

Недалеко від поточка стояв старенький будинок. Раніше він був порожній, і Ярик навіть не звертав на нього уваги. Та вчора будинок ожив, наповнився голосами, гамором. Це його зайняла група молодих спортсменів, які приїхали тренуватись у Карпати.

Зранку навколо будиночка метушились люди, але зараз, мабуть, молодь подалась у гори. Метушня навколо будиночка стихла.

У воді раптом блиснула давно очікувана рибка. Ярик квапливо вихопив з кишені коробку з кониками. Мить — і частування вже у воді. Меткий пструг одразу підскочив і вхопив коника з самої поверхні. Ярик аж засміявся від щастя. Він кинув другого коника. Рибка і цього разу не відмовилася від подарунка. Ярик трохи почекав, не зводячи очей з рибки.

От пструг рвучко виплив на середину поточка, враз зупинився, повернувшись проти течії. Він стояв нерухомо, ледь ворушачи своїми золотистими плавцями.

Ярик так задивився на нього, що аж здригнувся від несподіванки, коли біля нього пролунало:

— Добрий день, хлопчику!

Перед ним стояла дівчина у спортивному вбранні і привітно дивилась на нього.

— Мене звуть Галя, а тебе як?

— А мене Ярик, — відповів хлопчик. І, подумавши, додав статечно: — Ярослав.

— Ти, мабуть, рибу ловиш? А де ж твоя вудка?

Ярик здивовано промовив:

— Навіщо вудка? Я риби не ловлю.

— А що ж ти тут робиш? — спитала Галя.

Ярик показав пальцем на воду і таємниче прошепотів:

— Там пструг!

Галя неначе трохи розгубилась.

— Хто там?

— Пструг.

— Хто він і який він, пструг?

Ярик захоплено відповів:

— Йо, він дуже красивий, файний! Спинка у нього коричнювато-зелена, у темних крапочках, а боки жовтуваті і на них крапочки червоні так і горять. Та шкода, він не тримається на одному місці.

— Цікаво! — сказала Галя. — Я зараз вільна. Подивлюсь на твого пструга.

— То й добре, — зрадів Ярик. — Ми разом годуватимемо його. Він зараз знову припливе сюди.

Галя спитала із сумнівом:

— Ти певен, що припливе той самий?

Вона розуміла, що таких риб у річці дуже багато, та Ярик упевнено мовив: