Інгеборг Бахман - Синхрон

Так, чоловіки, мовила жінка, з розумінням і співчуттям, і Беатрікс протягом якоїсь миті не розуміла, про що вона, а тоді, заради старшої жінки, яка ще вірить у казки, ще раз на весь голос заридала. Чому б не зробити старшій пані приємність, хай собі вірить.

Так, чоловіки!

Здавалося гарне/ Щасливим очам

Пам’яті Ґеорґа Ґроддека

Усе почалося з двох з половиною на правому і трьох з половиною на лівому, згадує Міранда, але тепер у неї гармонійно по сім з половиною діоптрій на правому й на лівому оці. Тож найближча точка зору анормально наблизилась, найдальша також приблизилась. Рецепт на окуляри вона хотіла навіть вивчити напам’ять, щоб у разі якогось випадку, десь у дорозі, скажімо, мати змогу негайно замовити собі нові скельця. Але так і не вивчила, бо до всього вона має ще й астигматизм, а він ускладнює показники, і цей другий дефект її лякає, бо вона так ніколи повністю й не зрозуміє, чому в неї порушена кривина рогівки і чому світло заломлюється неправильно. До того ж термін «вада оптичних лінз ока» не віщує нічого доброго, і вона поважним голосом зі знанням справи каже Йозефові: Вада оптичних лінз, розумієш, це іще гірше ніж втрата зору.

Утім, буває, що Міранда сприймає свої хворі оптичні системи як «дар Божий». Вона вмить має напоготові вислови, вквітчані такими словами, як Бог, небо і всі святі — так, це дарунок неба, хай, може, й успадкований. Бо її дивує, як інші люди день у день витримують усе те, що вони бачать і що їм доводиться бачити. Чи, може, інші не аж так від того терплять, бо не мають інакшої системи дивитися на світ? Бо ж нормальний зір, разом з нормальним астигматизмом, може цілковито притуплювати людей, і Міранда більше не мусить закидати собі, що живе з привілеєм, з чимось особливим.

Вона, звісно, любила б Йозефа не менше, якби бачила його зуби з жовтавим нальотом щоразу, коли він сміється. Вона знає зблизька, які ті зуби, але їй стає моторошно від думки, що їй би доводилось «бачити їх завжди». Не було б, мабуть, нічого страшного, якби тими днями, коли він втомлений, вона з жахом сахалася мішків у нього під очима. І попри все, добре, що вона позбавлена змоги бачити все до деталей, а тому її почуття не змаліє і не ослабне. Вона все одно вмить помічає, — бо приймає повідомлення на інших хвилях, — чи Йозеф втомлений, чому він втомлений, сміється він щиро чи вимушено. Їй не треба, як іншим, мати перед собою його виразне зображення, вона нікого не змірює поглядом, не фотографує людей очима з-за окулярів, а малює їх на свій, визначений іншими враженнями манір, і Йозеф урешті їй справді вдався, з самого початку. Вона закохалася в нього з першого погляду, хоча будь-який окуліст з цього приводу тільки похитав би головою, бо перший погляд Міранди може бути катастрофічно хибним. Але вона наполягає на своєму першому поглядові, і з усіх чоловіків Йозеф — той, ранніми замальовками якого, та й пізнішими, більшими ескізами, у світлому, в темному і в усіх мислимих ситуаціях, Міранда цілком задоволена.

Удавшись до невеличкої корекції, за допомогою розсіювальних лінз, насунувши на носа позолочену оправу, Міранда може зазирати в пекло. Це інферно ніколи не переставало її жахати. А тому вона, завжди насторожі, обережно розглядається в ресторані, перш ніж одягнути окуляри, щоб прочитати меню, чи на вулиці, коли хоче махнути рукою таксі, бо якщо не зважає, тоді в неї в полі зору опиняється те, чого вона вже ніколи не забуде: скалічена дитина або коротун чи жінка з ампутованою рукою, проте такі постаті насправді лише найяскравіші, найвиразніші посеред скупчення знедолених, злостивих, приречених облич, з тавром принижень чи лиходійств на них, фізіономій, що і в страшному сні не насняться. І від їхнього випаровування, отого суцільного випромінювання огидності їй на очі накочуються сльози, вислизає земля з-під ніг, і щоб не розридатися й не втратити ґрунту під ногами, вона швидко читає меню й намагається миттю відрізнити таксі від приватного авта, тоді ховає окуляри, багато інформації їй не треба. Більше вона не хоче знати. (Одного разу собі за кару вона весь день ходила Віднем в окулярах, кількома дільницями, і не вважає, що треба повторити те ходіння ще раз. Це понад її сили, а їй треба багато сили, щоб упоратися зі світом, який вона знає.)

Мірандині вибачення, бо вона не вітається чи не відповідає на вітання, дехто не сприймає серйозно, а дехто вважає незугарними оправданнями чи специфічною формою зарозумілості. Стасі каже ледь не вороже:

То вдягай окуляри!

Ні, ніколи, нізащо, відповідає Міранда, не зможу. А ти б носила окуляри?

Стасі у відповідь:

Я? А чому я? В мене нормальний зір.

Нормальний, думає Міранда, що означає нормальний. І трошки невпевнено з’ясовує: А якщо хтось не вдягає окулярів з гордості, ти б зрозуміла?

Стасі нічого їй не відповідає, а це означає: не лише та нечувана зарозумілість, вона ще й марнославна, і той нечуваний талан, що вона, до всього, завжди має з чоловіками, якщо це правда, але в того потайного Йозефа хіба що вивідаєш.

Йозефові Міранда каже:

Стасі тепер не така скута, такою привітною раніше вона не була, думаю, вона закохалася, в кожному разі щось мусить бути, від чого їй добре. А що він, власне, від неї хоче, розлучення і дитину? Не розумію всієї тієї історії.

Йозеф спантеличений, ніби не знає, про кого мова. Так, він теж так вважає, Стасі стала приємнішою, майже товариською, може, це заслуга лікарської майстерності Берті або й Міранди і їх усіх, бо Стасі була просто вимотана, перетворилась на страшну зануду через усе, через що їй довелось перейти, але тепер зрозуміло, що дитина залишається з нею. Міранда це вперше чує і чує від Йозефа. Хоче відразу зателефонувати Стасі і порадіти, тоді їй на якусь мить стає холодно, дивиться, чи не відчинене вікно, вікно зачинене, Йозеф знову дивиться в газету, Міранда — на дах навпроти. Як темно на цій вулиці, задорого й затемно в усіх цих будинках, на місці страт з давніх добрих часів.

Міранда чекає в маленькій кав’ярні, пора вже, розраховується, йде, б’ється головою об скляні двері, тре чоло, знову буде ґуля, де попередня ще навіть не зійшла, їй конче потрібні шматочки льоду, але де їй їх узяти, ті шматочки? Скляні двері страшніші