Віра Коваль - Коронована. В полоні почуттів. , Віра Коваль

- І не питай. В моєму житті було все. Але що робити зараз я і не здогадуюсь. – Без специфічного азарту відповіла та.

- Ел, ти можеш мені довіряти. Я допоможу чим зможу.

- Сьогодні на світанку на подвір'ї у Шептицьких вбили людину. Я була свідком цього.

- Матінко рідна. – Мало не крикнула від здивування Ніколь. Її врятували долоні, що впору прикрили губи, з яких мав зірватися вигук.

- В мене до тепер перед очима це видовище. Його можна було врятувати. Але Стас, схоже, цього не зробив.

- Не хочу казати фразу «Я ж тобі казала». Але інші слова мені важко зараз підібрати. Цей виродок уже дійшов і до душогубства. Тобі треба тікати від нього. А ще краще з країни. Він не дасть тобі спокою.

- Не все так просто, Нік. Моє становище безнадійне. Розраджує лише те, що я його не лякаюсь. У мене тепер є чим його шантажувати. Все місто вже гудить і шукає головоріза. А про це відаю лише я і ті, хто це робив.

- Обставина не з простих. Але тобі боятися нічого. З твоїм Стасом буде Загоровський розбиратися.

- Ти знаєш його?

- Особисто, ні. Але чула, що він красунчик.

- Вже аж цікаво, який він і як з ним боротися. – Замислено зітхнула та і поглянула у панорамне вікно, за яким люди із повними пакетами покупок втомлено сунули до своїх автівок.