Софія Малинська - День всіх знервованих, Софія Малинська

РОЗДІЛ 4

Артур

Цього слід було очікувати.

Я знав про зв’язок між дівчиною, в долю якої втрутився незадовго до свого арешту, і Діаною, й підозрював, що вона візьме на зустріч саме її, тож встиг обміркувати тактику своєї поведінки.

Не було сенсу брехати, вдаючи, що я не пам’ятаю її. Це було б більш підозрілим, ніж уся ця ситуація. Тож я поводився привітно.

За пару хвилин ми вже сиділи у вітальні з п’ятьма чашками кави, включно з нотаріусом, котрого мені знайшов Мирон. Той дещо нервував, відчуваючи загальну напругу, зокрема через те, що Ася не зводила з мене підозрілого погляду.

Припускаю, що вона здогадувалася про мою роль у подіях минулорічної давності, хай і не мала доказів.

Ми витратили чимало часу на ознайомлення з договором та обговорення умов. Також друзі Діани висловили бажання перевірити ванну кімнату, та кімнату, де вона спатиме у разі, якщо погодиться залишитися, на наявність замків та прихованих камер чи жучків.

Євген, нотаріус, на це здивовано вирячив очі, проте я не заперечував проти перевірки.

— Якщо бажаєте, можете також роздивитися в кімнаті, яку я відвів під робочу студію, — спокійно мовив я.

— Студію? — здивовано перепитала Діана. Її вуста були дещо розтулені, видаючи розгубленість, — Я думала що працюватиму в своїй кімнаті…

Я знизав плечима.

— Якщо вам так буде зручніше. Однак я припустив, що запах фарби може погано впливати на ваше самопочуття, якщо ви спатимете там, де працюєте над картиною. Та і там набагато більше місця. Хай там як, вибір за вами. Якщо побажаєте працювати у спальні — я не пручатимусь.

Якусь мить вона мовчки дивилася на мене, ніби намагалася прочитати мене. Зрозуміти, що коїться в моїй голові. А тоді кивнула.

— Дякую. Це дуже чуйно з вашого боку.

— З твого. Якщо ви не проти. В разі, якщо ви погодитеся на пропозицію, нам доведеться провести разом більше місяця. Гадаю буде зручніше, якщо ми опустимо формальності.

Діана нерішуче облизала губи, а тоді кивнула.

— Гаразд.

Перевірка минула вдало. Здебільше через те, що я чесно виконав вимоги, і не додавав ніяких камер та інших приладів. Я б ніколи не вчинив так з жодною дівчиною. Тим паче з нею.

Та Ася однаково дивилася на мене, мов на якогось маніяка.

Я бачив, що вона ледь стримується, готова вибухнути в будь-яку мить. Це було помітно по напруженню в її тілі та повільному глибокому диханню.

І от… незабаром, саме тоді, коли Діана вже збиралася поставити свій перший підпис на договорі, це сталося.

— Скажіть, Артуре.

Її слова змусили усіх присутніх здивовано поглянути на неї.

Всіх, крім мене. Бо я цього очікував.

— Так?

Я спробував невимушено посміхнутися. Та, зізнаюся, однаково нервував, бо не був впевнений у тому, що вона збирається сказати.

— Діана обмовилася, що ви — колекціонер. Однак я не помітила в вашій квартирі жодної картини. Ви зберігаєте їх деінде?

Тон дівчини був оманливо дружнім, та це була очевидна пастка. І то дуже вдала.

Якщо до цієї миті Марк та Діана більш-менш погодилися із тим, що цей договір — не така вже погана ідея, тепер вони дивилися на мене з підозрою, і я не міг винуватити у цьому нікого, крім себе.

Звісно, я міг збрехати, що дійсно зберігаю свою колекцію деінде. Врешті у людей, причетних до кола, до якого мене вважала причетним Діана, часто було по декілька квартир, частина з котрих була за кордоном.

Я навіть міг придбати таку, і наповнити її предметами мистецтва. Придбати відповідні сертифікати чи їхні якісні копії. Та щось мені підказувало, що цим я би зробив тільки гірше.

— Що ж, визнаю. Можливо я дещо перебільшив.

— Тобто ви не колекціонер?

Білявка дивилася на мене крижаним, засуджуючим поглядом. Таким, ніби я щойно спробував зазирнути Діані під сукню чи вкрасти її сумочку.

— Не зовсім.

Я впіймав попереджувальний погляд нотаріуса, однак проігнорував його.

Якщо Євген справді припускав, що я порушу угоду про нерозголошення в його присутності, Мирону слід пошукати у штат нового юриста.

— То ви збрехали моїй подрузі? — примружилася вона, — Хто ж ви в такому разі такий? І навіщо вам ця картина саме від Діани?

Це був той самий момент, коли усе мало вирішитися. Від моєї відповіді залежало те, чи залишиться Діана, чи піде, назавжди обірвавши наше спілкування.

Навряд, якщо вона піде зараз, буде рада нашій зустрічі колись у майбутньому.

— Я дійсно не маю колекції. Поки що. Однак знаю декого, хто має, і хотів би мати в ній ту репліку. А на сьогодні Діана — єдина вільна художниця, чий стиль максимально наближений до автора картини.

ЇЇ подруга недовірливо пирхнула, однак Діана, що розбиралася у мистецтві, знала, що принаймні в останньому я не брешу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍