Джонатан Страуд - Око ґолема, Джонатан Страуд

жоден з них не підлягав відновленню. Полиці й прилавки, шафки й столи було розбито, найцінніші товари розтерто на порох і змішано з брудом.

Видовище було смутне й водночас химерне. Здавалося, ніби щось пройшло крізь стіни, які відділяли одну крамницю від іншої, більш-менш в одному напрямку. Стоячи з одного кінця зруйнованого кварталу, можна було побачити наскрізь усі п'ять розорених крамниць і навіть робітників, що копирсалися в уламках з іншого кінця кварталу. До того ж постраждали тільки перші поверхи будинків; усе, що було вище, залишилося незайманим.

Натаніель замислено стукав себе ручкою по зубах. Щось дивне... І не схоже на жоден з нападів Спротиву, які йому довелося бачити. По-перше, руйнування набагато серйозніші. По-друге, їхня точна причина невідома.

З порожньої рами найближчого вікна визирнула молода жінка:

— Агов, Мендрейку!

— Що, Феннел?

— Теллоу хоче поговорити з вами. Він тут, усередині.

Хлопчина трохи насупився, проте обернувся і, ступаючи якнайобачніше, щоб не дуже забруднити цегляним порохом свої чудові шкіряні черевики, зійшов з купи сміття всередину розореної будівлі. Низенький кремезний чоловічок у темному костюмі й капелюсі з широкими крисами стояв там, де раніше був центр торговельного залу. Натаніель наблизився до нього:

— Ви кликали мене, пане Теллоу?

Міністр нетерпляче махнув рукою:

— Як по-вашому, що тут сталося?

— І гадки не маю, сер, — щиро зізнався Натаніель. — Дуже цікаво.

— До біса тут ваша цікавість! — гаркнув міністр. — Я не за цікавість вам плачу! Мені потрібна відповідь! Що, по-вашому, це може означати?

— Поки не можу сказати, сер.

— А що з того мені? Така відповідь не варта й щербатого шеляга! Людям потрібні пояснення, Мендрейку. Ви повинні надати їх мені!

— Так, сер. Якщо я, з вашої ласки, продовжу пошуки, то зможу...

— Скажіть мені одне! — вигукнув Теллоу. — Хто це все накоїв?!

Натаніель зітхнув. У міністровому голосі виразно лунав відчай. Хтось тиснув на Теллоу згори: така нахабна атака, ще й на День Засновника, напевно була не до смаку його начальникам.

— Демон, сер, — відповів хлопчина. — Такі руйнування може вчинити тільки африт. Або марид.

Пан Теллоу втомлено витер жовтаве обличчя рукою.

— Ні, таких істот тут не було. Наші хлопці відрядили до кварталу кулі-шпигуни, коли цей лиходій перебував ще тут. Перед тим, як зникнути, кулі доповіли, що жодних слідів демонів не знайдено.

— Пробачте, пане Теллоу, але це неправда. Люди на таке не здатні.

Міністр вилаявся:

— Це тільки по-вашому, Мендрейку! Та скажіть мені щиро: чи багато ви зуміли довідатися про дії Спротиву? Ось вам відповідь: небагато!

Сердитий голос міністра не віщував нічого хорошого.

—А чому ви гадаєте, сер, що то був саме Спротив?

Натаніель зберігав цілковитий спокій. Він бачив, до чого йдеться: Теллоу збирався зіпхнути більшу частину провини на плечі свого помічника.

— Ця атака аж ніяк не схожа на попередні, — провадив він. — Масштаб цілком інший.

— Поки ми не знайдемо інших доказів, Мендрейку, підозра падає насамперед на них! Вони — єдині, хто займається оцим безглуздим шкідництвом!

— Так. Але ж вони використовують тільки мулерів, елементалів та іншу дрібноту. Вони — до того ж без демонічної магії — не змогли б розорити цілий квартал.

— Може, тепер у них інші методи, Мендрейку. А тепер перекажіть мені ще раз події минулої ночі.

— Будь ласка, сер. Охоче.

Знову марнувати час! Подумки сердячись, Натаніель на мить зазирнув до свого записника.

— Отже, сер: близько півночі свідки, що мешкають на протилежному боці Пікаділлі, викликали нічну поліцію, повідомивши, що з «Ґрібових розкошів», розташованих на розі, чути тривожні звуки. Поліція прибула, побачила величезну діру в бічній стіні крамниці, а також бруківку, залиту найкращим шампанським пана Ґріба й закидану його найкращим кав’яром... Скільки добра змарновано, сер! На той час моторошний гуркіт лунав уже з Дешелового «Царства шовків», через два будинки від Ґріба. Полісмени зазирнули у вітрину, але в крамниці було темно, тож вони не помітили, що саме видає ці звуки. Варто зазначити, сер, — додав Натаніель, відірвавши очі від записника, — що сьогодні електрика в усіх цих будинках працює чудово.

Махнувши знову рукою, Теллоу копнув носаком черевика рештки лялечки з кісток та скойок, що лежали на підлозі серед іншого сміття.

— Що ж це означає?

—Те, що джерело цих руйнувань — будь-яке! — мало здатність затьмарювати світло. Просто ще один химерний момент, сер... Офіцер нічної поліції відрядив туди шістьох своїх людей. Чудово натренованих, рішучих. Вони увійшли до крамниці Дешела крізь вітрину, один за одним. Вирушили туди, звідки було чути туркіт. Зненацька все вщухло... Потім усередині крамниці шість разів спалахнуло блакитне полум’я. Шість разів поспіль. Без жодного шуму. І знову стало темно. Офіцер чекав, та його люди так і не повернулися. Трохи згодом він знову почув гуркіт, тепер уже з Піннової крамниці. На той час — двадцять п’ять хвилин на другу — вже прибули чарівники із Служби безпеки, які замкнули квартал магічним колом. Потім, як ви вже згадували, сер, туди були послані кулі-шпигуни. Вони відразу зникли... Невдовзі — десь за чверть до другої — щось прорвало магічне коло ззаду від будинку. Що саме, ми не знаємо, бо вартові демони також зникли.

Хлопчина сховав записник.

— Це все, що нам відомо, сер. Загинуло шість полісменів, пропало вісім демонів із Служби безпеки... так, ще й помічник пана Пінна, — він поглянув у дальній куток, де жевріла купка жару. — А економічні збитки, звичайно ж, набагато більші.

Чи багато пан Теллоу довідався з цієї розповіді—невідомо: він лише сердито буркнув і відвернувся. Тим часом крізь купи сміття пробирався чарівник у чорному вбранні, зі змореним, блідим обличчям. У руках чарівника була золота клітка, в якій сидів біс. Часом біс розлючено торсав дротини клітки, вчепившись у них пазурами.

Пан Теллоу звернувся до чарівника:

— Ффауксе, чи є вісті від панни Вайтвел?

— Так, сер. Вона вимагає результатів — що швидше, то краще. Це її власні слова.

— Зрозуміло. А що з бісом? Чи виявив він у крамниці якусь заразу чи отруту?

— Ні, сер. Біс спритний, мов тхір, і злющий-презлющий. Жодної небезпеки немає.

— Гаразд. Дякую, Ффауксе.

Проходячи повз Натаніеля, Ффаукс прошепотів:

— З цією справою ви ще намучитесь, Мендрейку! Я чув, що прем’єр від неї не в захваті.

Посміхнувшись, він пішов собі. Брязкіт клітки з бісом ущух.

Натаніель незворушно заправив