Брати Капранови - Паперові солдати

— Синку, ти й справді заробляєш грубі гроші? — перепитав батько, начебто ще раз перевіряючи.

— Ну не такі вже й грубі. Але вистачає.

Батько засопів:

— Бо нам би корівок прикупити. І льоху. Га?

Білл засміявся:

— Прикупимо, татку, прикупимо.

— А коли ти нам жінку привезеш? — перебила мати. — Бо вже тридцять років маєш, гроші заробляєш, то треба й жінку брати.

— Треба, — кивнув батько.

Як і всі діти, Білл не любив подібних розмов, тому замість відповіді смикнув плечем.

— Ну а дівчата гарні у вас там є? — якщо мама взяла курс, її вже було не збити.

— Та є, — Білл чомусь одразу пригадав натурниць, які й справді були гарні, але мамі про ці деталі знати було не конче.

— А є така, щоб ти вподобав?

Білл невдоволено закотив очі, коли раптом прийшла допомога.

— Няв! — почулося з долівки, з-під самих його ніг.

Руде кошеня, яке першим заходило в дім, стояло біля столу і вимогливо дивилося на господарів.

— Ти диви! А я гадав, утік, — здивувався батько.

— Голодне, — зауважила мати.

Білл вломив добрячий шмат пирога з куркою та поклав перед кошеням. Воно принюхалося, а потім накинулося на пригощення з апетитом добрячого пса.

— Приживеться, то буде з нами, — батько й собі вломив шматочок та поклав перед кошеням, неначе пожертву.

Білл видобув олівець, блокнот і одразу почав швидкими штрихами замальовувати нового співмешканця над пирогом.

— Ну, тоді його назвати треба, — мати завжди думала наперед. — Як назвеш?

— Я? — здивувався Білл, не відриваючись від малювання.

— Ну, ти ж його знайшов, тобі й називати.

Білл замислився.

— А давайте Міккі. Я працюю на Міккі Мауса. То хай буде Міккі.

— Міккі, — повторила мати, немовби пробуючи ім’я на смак.

— Уперше чую, щоб кицьку називали на честь миші, — пробурмотів тато і почухав кошеня за вухом.

Насправді робота на Міккі Мауса займала не лише весь час, але й усі думки. Особливо зараз, коли перед художниками постала задача нечувана і просто неймовірна — створити повнометражний мальований фільм із велетенською кількістю героїв. Свої нові обов’язки супервайзера Білл сприйняв настільки серйозно, що практично днював і ночував у студії. Він навіть закинув заняття з класичного малюнку, на які регулярно збиралися аніматори. Оголені натурниці лише творили гармидер у голові і аж ніяк не були схожі на гномів, якими Білл зараз опікувався. А мама ще питали, чи є дівчата, які подобаються! Які там, в біса, дівчата, коли треба малювати гномів!

Мудрик був ватажком усієї команди краснолюдків, а значить — найрозважливішим і найрозумнішим. Його образ дався Біллові досить легко, бо мудрість — це передусім окуляри і високо підняті брови над ними, що відкривають обличчя глядачеві. Борода акуратна, не дуже довга — такий собі добрий дідусь, що одразу викликає симпатію в жінок та дітей. А от з Буркотуном справи йшли повільніше. Це був найскладніший персонаж серед гномів, мабуть, саме тому Титла і взявся за його розробку особисто. На Буркотуна у картині чекала унікальна трансформація: від неприємного, вередливого старигана до милого, закоханого дідуся-кульбабки, а значить одне обличчя мало містити в собі два. Білл довго міркував, псував папір замальовками, аж поки вирішив відштовхнутися від іншого полюсу — Білосніжки, адже саме з нею повинен найбільше контрастувати Буркотун. На щастя, колеги вже визначилися з прототипом своєї героїні, і коридорами ходила сама — у сукні з великим коміром та пишною спідницею — Білосніжка, а насправді Марджі, дочка аніматора Бельчера. Білл приходив подивитися, як вона позує для художників, як танцює з удаваними гномами перед кінокамерою, а потім уважно вивчав розкадровані результаті зйомки та перші ескізи головної героїні. Саме тоді він і відчув, що головними мають стати дві складові образу Буркотуна — брови та ніс. Виразні брови мають давати цілу палітру емоцій, а ніс то підніматися зверхньо вгору, то погрозливо нависати, щоб врешті-решт перетворитися на милу пампушечку.

Білл уважно вивчив власні брови — ні, для Буркотуна вони не годилися, потім роздивився брови Беббіта, Ласка, Нетвіка — ні, у них бракує польоту. І раптом згадав, як сам Дісней показував їм уперше Білосніжку на зборах, і як його брови літали вгору-вниз.

— Те, що треба! — вголос сказав він.

— Ти про що? — Арт відірвався від малювання злої мачухи.

— Позичу брови у боса.

— Для Мудрика?

— Для Буркотуна.

Беббіт засміявся.

— Він тебе не зрозуміє.

— Чому? Це все його, — Білл показав руками навкруги. — І студія, і фільми, і Білосніжка, і гноми. А коли у його гнома його брови, хіба це погано?

Ну а за носом довелося взагалі відправитися на ринок. Викликаючи здивовані погляди фермерів, Білл годинами перебирав картоплини, але усі вони були занадто правильними, — що поробиш, кожен продавець виставляє на прилавок найкращий товар. Редиска теж не підходила. Редька виглядала занадто гарною, неначе намальованою. Батат — от що мало підійти. Перебираючи величенькі коріняки солодкої американської бульби, Білл кинув погляд поруч і раптом побачив його. На прилавку лежав бурячок. Саме той. Саме він. Саме такий, що мав стати носом Буркотуна.

— Гей, містере, вас цікавить буряк? То візьміть тут, — фермер одразу опинився поруч із цілим ящиком свого товару.

— Ні, я шукаю натуру, — похитав головою Титла і раптом підніс свою знахідку до обличчя фермера. — Ви дозволите?

Той розгубився, а Білл, скориставшись цим, пристроїв бурячка фермерові просто до носа ще й покрутив сюди-туди, оцінюючи ракурс.

— Буряк не дурак, на дорозі не росте, — пробурмотів він.

— Містере, що ви робите! — фермер, зрозумів, що з нього кепкують і відштовхнув руку художника.

Дядько образився, а тому категорично відмовився продавати один коренеплід, тож Біллові довелося заплатити одразу за трійко, але з собою він забрав лише його — саме того, що мав стати носом Буркотуна.

Як не дивно, але брови Діснея дуже пасували до носа-бурячка. Ці прикраси дуже оживили гнома, і Буркотун одразу виокремився з компанії товаришів. Білл розмалював його у різних ракурсах та різних станах душі — сердитого, збентеженого, зацікавленого, ображеного. Однак мистецтво аніматора полягає у переході з кожного такого стану до протилежного. І ключовою сценою для Буркотуна залишався поцілунок Білосніжки — тоді його обличчя повинно було змінитися від зверхнього та суворого,