Фарджон Елінор - Засинай моє дитятко, Фарджон Елінор

А хмизу в лісі скільки завгодно.

– Але хто цим буде займатися, Гризельдо?

– Я можу поратися з курками вранці, до того, як треба обслужити бабусю, а в саду – увечері, після того, як її покладу.

Гризельда здавалася такою впевненою, що впорається з усім цим, що місіс Гринтоп нічого не залишалося, як промурмотати:

– Добре, я поговорю з чоловіком.

Вона поговорила з чоловіком, і все владналося так, як і хотіли Гризельда та її прабабуся. Містер Гринтоп дозволив їм користуватися будинком з садом за те, щоб Гризельда кожного дня допомагала їм доглядати дітей. А два пенси за школу вона заробляла, проводжаючи до школи молодших учнів, що жили за милю і далі від школи. Вона взялася заходити за ними і відводити їх до школи вранці. З садом була б біда, але тут у справу втрутився увесь провулок. Усім провулком доглядали не тільки бабусю, поки не було Гризельди, але і бджіл, і курчат; усім провулком забезпечували їх насінням, один посадив, інший прополов, а третій зібрав для них хмиз. Сусідки обібрали для неї чорну смородину та малину на варення, і зелений горошок. З усього провулка весь час несли то одне, то інше з одягу. Загалом, Гризельда і прабабуся справлялися, а оскільки вони продовжували жити разом, вони були абсолютно щасливі.

Коли їй вже було майже одинадцять, Гризельда Кеф'ю захворіла. Якось вранці вона встала з ліжка, відчуваючи страшну слабкість, але нічого не сказала про це бабусі. Вона розпалила вогонь, поставила воду для чаю, вийшла надвір і погодувала курчат, поговорила з бджолами і набрала миску картоплі на обід. Потім повернулася до кімнати, ошпарила чайник, заварила чай і поставила його на виступ у каміні заварюватися. Після цього вона підняла прабабусю, одягла її, зачесала залишки її тонкого білосніжного волосся і подала їй сніданок.

– Ти не хочеш нічого поїсти, Гризі? – запитала прабабуся, кришачи хліб у чашку.

Гризельда похитала головою, сьорбнула ковточок гарячого чаю і відчула себе трохи краще. Прабабуся Кеф'ю не звернула особливої уваги, тому що Гризельда часто говорила, що не хоче вранці снідати, але зазвичай це було тому, що їжі й одному було замало, не те що двом. Перед тим, як піти з дому, Гризельда посадила прабабусю на самому сонечку під вікном, поставила перед нею каструлю з картоплею, миску води і дала хорошого гострого ножика.

– Ти б мені дуже допомогла, бабусю, якби почистила картоплю, – сказала вона.

– Почищу-почищу, – сказала Прабабуся Кеф'ю. – А коли Ебенезер Вільсон проходитиме біля нашого дому, я його покличу, і він поставить каструлю на вогонь.

– Як добре ти мені допомагаєш, – сказала Гризельда. – Я посаджу тобі Белу, щоб тобі не було нудно, і залишу вам два м'ятні льодяники, кожній по одному. Ти дивись, не віддавай Белі обидва!

– Вона така жадібна, вона захоче обидва, – сказала Прабабуся Кеф'ю, поводячи гострими оченятами з Гризельди на Арабелу. – Може, ти залишиш три льодяники, і вона усміхнулася своєю милою жадібною усмішкою.

– Їй стане зле від них, – сказала Гризельда, і хоча їй самій було млосно, вона хоробро приховувала це. Вона посадила Белу на підвіконня, але Бела тут же впала.

– Здається мені, їй вже зле, – сказала Прабабуся Кеф'ю, починаючи шкребти картоплю. – Що ж, я з'їм льодяники сама, аби поберегти її шлунок.

Гризельда потягнулася за книжкою, щоб підкласти Белі під спинку. У прабабусі Кеф'ю було всього дві книжки: Біблія, з якої Гризельда читала по неділях, і ще одна, з якої вона ніколи не читала, тому що книга була старою-престарою, з дивним друком і з поганим правописом. Але вона годилася на те, щоб підкласти під зламану ніжку стільця або, як зараз, зробити підпору для Бели. З книжкою за спиною Бела сиділа на підвіконні, зовсім як жива.

– Ось так краще, – сказала Гризельда, відчуваючи, що її прабабуся не зовсім одна, поки в неї є Бела, з якою можна поговорити. – Прощавай до обіду, бабусю.

Але попрощалися вони на більш довгий термін. Коли Гризельда ледве пройшла милю, щоб зайти за одним з молодших учнів, вона впала прямо на порозі його будинку, де її знайшла мама малюка.

– Божечки мій, Гризельдо Кеф'ю, та ти ж зовсім слаба! – вигукнула мама малюка. – Присягаюся, у тебе тиф!

У Гризельди дійсно виявився тиф, і її непритомну забрали до лікарні. Хвороба її була у важкій та ще й у зворотній формі, і одужувала вона вкрай повільно. Щойно в неї прояснилося в голові, вона запитала:

– А як моя бабуся?

– Та ти не турбуйся за свою прабабусю, – сказала симпатична нянечка, яка доглядала Гризельду, – з нею все гаразд, можеш не сумніватися.

Так, врешті-решт, прабабусю Кеф'ю забрали у притулок для престарілих.