Рута Богдан - Коли настане день

Нарешті вони підійшли до великої дерев’яної хати, що стояла у долині. Соломія з розбігу влетіла у ворота і зупинилася біля лави, на якій лежав великий чорний кіт. Вона присіла поруч. Кіт ліниво відкрив одне око, муркнув щось схоже на привітання і знову поринув у сон. Соломія шанобливо привіталася і граційно піднялася в очікуванні Гордія, що вже підходив до воріт.

— Заходь, не соромся, — запросив він та почекав, поки Соломія увійде. Потім зайшов услід.

Завжди, коли вона поверталася, хата наповнювалася любов’ю. Вона відчувалася в оцих рушниках, що Соломія діставала зі скрині та розвішувала на цвяхах, у борщі, який вона варила у великій печі, у пиріжках, що смакувала з таким задоволенням. Її голос наповнював любов’ю кожен куточок цієї старої хати, що бачила багато чого на своєму віку.

— Тут все як раніше, — сказала Соломія і щасливо посміхнулася.

Вона ніжно погладила ікону, що висіла у кутку над столом, потім сіла на лаву. Гордій почав поратись біля печі. Соломія підхопилася і побігла допомагати. Через декілька хвилин вони вже сиділи поряд, смакуючи запашний борщ та обговорюючи останні новини.

Через тиждень Соломія повернулася до Києва, оскільки скоро мала стартувати чергова літня археологічна експедиція до степів Подніпров’я. Соломія любила ці поїздки, не дивлячись на важкі похідні умови, які інколи дуже дошкуляли, тому що вона все ж таки любила комфорт та вже звикла до нього з того часу, як переїхала до міста на навчання. Але ці подорожі завжди приносили відчуття того, що вона є частиною історії, яка завжди хвилювала її серце. Соломії з дитинства подобалось читати книжки про давні цивілізації, і вона мріяла, що колись знайде відповіді на всі ті питання, на які до цього часу не відповів жоден вчений. Тож ще у старших класах вона вже знала, куди буде вступати, і після закінчення школи поїхала до Києва, щоб здійснити свою мрію. Після університету Соломія залишилась у столиці, влаштувавшись до Київського національного музею історії України. Робота їй подобалась. Вона продовжувала читати багато спеціальної літератури, вдосконалювала знання давніх мов. І не переставала мріяти зробити якесь сенсаційне наукове відкриття.

І ось розпочиналася чергова експедиція. Соломія зібрала дорожній наплічник і вирушила на залізничний вокзал разом з усіма іншими учасниками подорожі. Табір розташували у степу, біля одного зі скіфських курганів. Все було як завжди. Зранку сніданок, потім Соломія разом з іншими йшла на розкопки. От і цього дня, поснідавши смачною пшеничною кашею з маслом, вона залізла до ями, яка з кожним днем усе розширювалась та заглиблювалась. Археологи дуже обережно розгрібали землю, щоб раптом не пошкодити якісь цінні знахідки. Цей липень, як і зазвичай, був неймовірно спекотним. Сонце нещадно палило, трава із зеленої перетворилась на сухе сіно. Дощів майже не було. Чоловіки, що копали суху глину та землю, витирали лоби брудними руками, проклинаючи цю дику спеку. Дівчата розкладали знайдені в кургані предмети побуту до коробок та ящиків. Соломія сиділа на землі й розгрібала руками землю, струшуючи її з якогось предмета. Раптом під яскравими променями сонця він блиснув золотом. Соломія обережно струсила з предмета залишки землі, взяла його до рук і почала уважно розглядати. Це була невеличка прямокутна табличка, зроблена із золота, на якій виднілися викарбувані єгипетські ієрогліфи. До Соломії підійшла дівчина-колежанка, що працювала неподалік. Вона з цікавістю втупилась у табличку.

— Ого, нічогенька знахідка! — закричала дівчина. — Гей, дивіться, що Соломія відкопала!

Люди кинули свою роботу і позбігалися, вони оточили дівчину та роздивлялися знайдений предмет. Один із колег, який стояв поруч, присів біля Соломії.

— Можна глянути? — запитав він.

— Так, звичайно, — відповіла дівчина.

Вона передала табличку чоловікові. Він обережно взяв її та почав уважно роздивлятися з усіх боків.

— Цікава штука! — промовив він, повертаючи знахідку тильною стороною. — Не скіфська робота. Очевидно, що з Давнього Єгипту. І як вона потрапила до скіфського кургану?

— Напевно, разом із іншим скарбом, який захопили під час походів, — сказала Соломія. — Де тільки тих скіфів не носило!

— Мабуть, що так і було, — погодився чоловік.

Він передав табличку назад до рук Соломії. Всі так і стояли навколо дівчини, роздивляючись знайдений скарб. Соломія задумливо дивилася на ієрогліфи. Вона відчувала легкі коливання у повітрі, що йшли від таблички. Якась давня сила була захована в ній. Невже це саме те, про що вона думала? Не може бути, щоб їй так повезло, це просто неймовірно! Треба якнайшвидше повернутися до Києва. І знахідку потрібно дуже пильнувати, а то хто знає, кому що до голови скоче.

Через тиждень пізнього літнього вечора Соломія сиділа за столом у своєму службовому кабінеті. За вікном були вже сутінки, але у кабінеті ще відчувалася денна літня спека. Вікно до кабінету було напіввідчинене. Перед дівчиною лежала книга. На розкритій сторінці виднілися малюнки, на яких було зображено давньоєгипетських жерців. Поряд із книгою лежала знайдена нею золота табличка. Соломія втупилась у книгу, уважно вдивляючись у текст. Час від часу вона позирала на табличку, порівнюючи написи на ній із тими, що були у книзі.

— Книга давньоєгипетського бога Тота була записана на золотих табличках. Той, хто володів нею, отримував знання, як навчитися мови тварин та отримати владу над людьми і світом, — процитувала Соломія вголос.

Вона перевела очі на табличку, взяла її до рук та почала уважно розглядати. Потім задумливо промовила:

— Це сакральні знання, дуже небезпечні. Тому книга зникла. Та, як видно, не вся. Дещо вціліло.

Раптом порив вітру повністю відчинив вікно. Соломія різко підняла голову та на секунду завмерла, дивлячись крізь нього. Потім вона встала і підійшла до вікна, щоб зачинити. Але спочатку визирнула на вулицю. Там не було жодної людини. Сильні пориви вітру гнули гілки дерев. Зненацька прямо перед нею вдарила блискавка та почувся гуркіт грому. Несподівано під одним із дерев із нізвідки виник той страшний чоловік із бородою, що наснився їй, але цього разу він був без плаща. Дівчина завмерла. Декілька хвилин вони дивилися один одному у вічі. Несподівано знову вдарила блискавка, і чоловік зник. Соломія