Анастасія Шевердіна - Перунів цвіт

— Сину, де ти був до цього часу?! — тонким голосом роздатовано запитала Клотильда.

Годвін кинув швидкий погляд на товсту дракониху, всю в золоті та дорогоцінних каменях, і тихо промовив:

— Гуляв площею.

— Швидко до столу! — наказав Гордій, і Годвін квапливо сів праворуч від батька. Поряд захоплено чавкав молодший брат Улас, за ним манірно гралась одинадцятьма перловими разками намиста чепурна сестра Уна. По інший бік столу запихався бараном воєвода Кір.

— То що ти казав, Сайрес? — звернувся до брата Гордій.

— Я? Я щось казав? — стрепенувся задуманий безрогий дракон. — Справді? А що ж я казав?

— Милий мій господарю! — посміхнулася дядина Урсула, кинувши в пащу пригорщу гарбузів. — Якби ти не читав під час їжі, ти був би уважнішим!

— Ти плів щось там про бібліотеку київських князів, — невдоволено підказав Гордій.

— Про бібліотеку?… Так, справді! Оскільки я сам бібліотекар, я знаюся на книжках. Пропоную здійснити підкоп і викрасти найбільш цінні екземпляри. У нас занадто скромне зібрання творів красного письменства!

— Брате, ми не будемо цього робити! Ще позавчора робітники знайшли нове родовище алмазів, тож усі сили будуть кинуті на його розробку.

— Але ж поезія!..

— Жодної поезії! Згадай тільки, до чого вона довела нашого нещасного Августа!

Уна тихо засміялася.

— У дядька Сайреса геть викривлене сприйняття дійсності, — пошепки зазначила князівна. — Він за книжками втрачає останній розум!

— Ти також читаєш книжки!

— Я читаю життєписи видатних імператорів Риму. За ними я навчуся правити.

— Правити?!

— Правити! Я найстарша в батька.

— Ти дівчина.

— То й що?! Невже дівчина не зможе володарювати?!

— Не знаю. Такого не чув ніколи.

— У Єгипті правлять і драконихи.

— То в Єгипті. А ти спробуй про це розповісти батьку!..

Уна нишком поглянула на Гордія. Князь напівлежав на мармуровій підлозі, витягнувши лапи із блискучими кігтями. Його хижі очі сяяли яскравіше за дванадцять діамантів у короні.

— А хто князюватиме? — з домішкою злості запитала Уна. — Улас? Він найпришелепкуватіший з усіх, кого я знаю.

— Гей, я не найшерелепкуватіший! — ображено вигукнув Улас.

— Я князюватиму! — твердо промовив Годвін.

Почувши слова старшого сина, Гордій поглянув на Годвіна й болісно посміхнувся.

— Невдовзі відбудеться посвята, — сказала Уна. — Не впевнена, що тобі пощастить здобути камінь влади.

— Це ж чому?!

— Ще зовсім недавно ти не бажав князювати. Ти хотів займатися алхімією.

— То й що? Геліодор міг поєднати і те, й інше!

— Порівняв яйце з драконом! — скривилась Уна. — Ти навіть літати не вмієш! Я буду правити! Я зможу, я знаю, як треба. Я не буду деспотом, як батько, але й не дозволю жодних заколотів. Я не буду завойовувати інші колонії, я захищу їх від степової загрози, і вони самі змушені будуть запропонувати мені дань на знак поваги. Я стану першою землеградською княгинею!

— Це ми ще побачимо! — сердито підсумував Годвін.

— Уна! — покликала доньку Клотильда. — Ти ж пам’ятаєш, що на післязавтрашню посвяту приїдуть гості? Ти б прикрасила себе коштовностями!

— Ага, як ти?! — тихо зіронізувала дівчина й голосно додала: — Молодість — найкоштовніша прикраса, мамо!

— Ідіть до себе, розумники! — гаркнув Гордій. — Маю розмову до Кіра.

Клотильда, діти та дядько з дядиною залишили трапезну, уклонившись князю.

Зранку маленька Лада пошкреблася у двері печери княжичів і ласкаво мовила:

— Прокидайтеся! Новий день розпочався! Час іти до Академії!

Годвін пробурчав: «І чому вони наді мною знущаються?!», відполірував кришталевий знак у себе на грудях, штовхнув заспаного Уласа й рушив на навчання.

Академією називали групу просторих печер, які заглиблювалися по спіралі до незвіданих глибин Землеграда, де вічно панували морок і холод, де гриміли страшні підземні громи. На верхньому ярусі містився величезний зал для учнів та невеличкі покої ректора Академії — підсліпуватого алхіміка та астролога Добромисла. Другим ярусом володів Сайрес — землеградський бібліотекар та наглядач біологічного музею. Він же викладав студентам біологію та мови — грецьку, латину, давньоєгипетську й санскрит. Третій ярус відвели під лабораторії, в яких найбільш здібні учні проводили практичні заняття. На четвертому та п’ятому ярусах були склади, а на шостому, де лише одного разу вдалося побувати Годвіну, — могильна плита Геліодора, засновника Академії.

Годвін зайшов до навчальної зали й наблизився до свого місця за шостою лавою. Навчання в Академії тривало шість років: два роки молоді дракони вивчали мови, ще два — біологію, останні два роки присвячувалися «двом найкращим», як їх називали, наукам — астрономії та алхімії. Усі студенти навчалися в одному залі й розміщалися за лавами відповідно до року навчання.

Годвін приліг перед лавою та ближче підсунув металеві таблички з алхімічними символами.

— Змішування,