Ніл Гейман - Американські боги

Ніл Ґейман

Вересень 2010

Зауваження щодо тексту

Книжка, яку ви тримаєте в руках, трохи відрізняється від тієї версії тексту, яка виходила друком раніше. Незадовго після того, як вийшло перше видання, Піт Еткінс і Петер Шнайдер, партнери, що керували невеличкою типографією Hill House Publishers (яка зараз, на жаль, уже не працює), домовилися з моїми видавцями у США про друк особливого видання «Американських богів». Коли вони розповіли мені про ті чудові особливості, які запланували для обмеженого накладу, — а те, що вони планували, було дивом видавничої справи, — мені ставало усе більш незатишно через той текст, який вони мали б узяти в роботу.

Я тактовно поцікавився, чи не були б вони зацікавлені використати мій оригінальний текст, без скорочень? Виявилось, їх це цікавило.

Звісно, виявилося, що усе складніше, ніж я думав, тому що після того, як я скоротив «Американських богів», я повносив різноманітні редакторські правки і зміни, багато з яких поліпшили текст. Тому єдиний спосіб, у який можна було б отримати цю нову версію роману, був таким: слід було порівняти мою остаточну невідредаговану версію з остаточною відредагованою версією, а потім з остаточною надрукованою версією (бо я радісно понадряпував зауваження на берегах коректури, і не менш радісно не завдав собі клопоту стежити за ними), а тоді приймати рішення щодо кожної окремої розбіжності.

Обсяг роботи був колосальним. Тому я зробив єдину притомну річ, яку міг зробити за таких обставин: надіслав кілька здоровенних електронних файлів, два примірники книги (англійське і американське видання) Літу Еткінсу і додав список помилок і друкарських огріхів, які я помітив з часу публікації, і попросив дати цьому раду. Він упорався блискуче. Потім я взяв рукопис, який Піт підготував, і уважно перечитав його ще раз, виправляючи недоліки, скорочуючи, а іноді повертаючи шматки, які я вирізав раніше, щоб зробити книгу коротшою — все це, щоб створити остаточну версію тексту, яка мене нарешті задовольнила б (враховуючи, що, як я уже згадував раніше, роман — це довгий прозовий твір, з яким щось не так).

Hill House надрукували обмежений наклад у 750 примірників (який потім називали «дивом видавничої справи», і цього разу вже навіть не вони самі). Видання було дуже дорогим. Я вдячний своїм видавцям, які до десятого ювілею першого видання вирішили надрукувати розширену версію книги значно більшим та дешевшим накладом. Версія «Американських богів», яку ви тримаєте в руках, десь на дванадцять тисяч слів довша за ту, яка поотримувала всі нагороди. І це та версія, якою я пишаюся найбільше.

Ще я хотів би подякувати Дженніфер Герші, яка була першою редакторкою книги, Дженніфер Брел, яка підготувала це видання, а понад усе я вдячний Піту Еткінсу за його допомогу у створенні цього рукопису.

Попередження і застереження для мандрівників

Це художня книжка, а не путівник. І хоча географія Сполучених Штатів Америки в цій історії не зовсім уявна — багато місць із цієї книжки можна відвідати, шляхи пройти, а дороги знайти на мапі — я дозволив собі трохи свободи. Менше свободи, ніж ви могли б припустити, але певні розбіжності з реальністю є.

Я не питав дозволу і не отримував його, коли використовував у розповіді реальні місця, тому, гадаю, власники Дому-на-Скелі, Рок-Сіті чи мисливці, яким належить мотель у центрі Америки, будуть спантеличені не менше, ніж будь-хто, хто знайде свою нерухомість на сторінках книги.

Я приховав справжнє місце розташування кількох місць із цієї книги: скажімо, містечка Приозер’я, чи ферми з ясеном, що на годину їзди південніше від Блексбурґа. Ви можете спробувати їх знайти, якщо хочете. Може, ви їх навіть знайдете.

Звісно, не варто й згадувати про те, що всі люди, живі, мертві чи якісь іще в цій історії — вигадані, і перебувають у вигаданих обставинах. Тільки боги справжні.

Мені завжди не давало спокою питання, що ж трапляється з демонічними сутностями, коли іммігранти покидають свою рідну землю. Американці ірландського походження пам’ятають фей, норвезького — пригадують ніссе, грецького — вриколакасів. Але згадують вони їх тільки у стосунку до того, що траплялося у Старому світі. Коли я одного разу запитав, чому таких демонів не видно в Америці, ті, хто ділилися зі мною історіями, захихотіли і пояснили, що вони «боялися перетнути океан, це аж надто далеко», завваживши, що і Христос з апостолами так ніколи й не дісталися Америки.

Річард Дорсон, «Теорія американського фольклору» American Folklore and the Historian (University of Chicago Press, 1971)

Частина перша

Тіні

Розділ перший

Кордони нашої країни, пане? Що ж, пане, наш кордон на півночі накреслено під полярним сяйвом, на сході межа там, де народжується сонце, над південним краєм навис небесний екватор, а де західний рубіж — там страшний суд.

Американська книга жартів Джо Міллера

Тінь відсидів три роки. Його ніхто не задрочував — на вигляд він був достатньо кремезним, а на погляд достатньо рішучим, аби ні в кого не виникало такої спокуси. Найбільшим клопотом у тюрмі було згаяти час. Тому Тінь підтримував форму, опановував фокуси з монетами та багато думав про дружину і своє безмежне кохання до неї.

Найкраща річ у в’язниці, думав собі Тінь, — певно, єдина хороша річ у в’язниці — це полегшення, яке вона дає змогу відчути. Відчути, що скотився так низько, як тільки можливо, що сягнув дна. Більше не діймає тривога, що копи от-от можуть спіймати — тебе вже спіймали. Ти більше не прокидаєшся на нарах від кошмарів, бо вільний від страху перед завтрашнім днем — найстрашніше трапилося у дні вчорашньому.

І байдуже, розмірковував далі Тінь, чи дійсно ти вчинив те, за що тебе посадили. Кожен із його співрозмовників тут чимось обурювався: завжди було щось, що система зробила не так. Щоразу лягаві навішають на тебе щось, чого ти не робив — або робив, але трохи не так, як вони про це говорять. Тебе спіймали — і це єдине, що мало значення.

Тінь зрозумів це у перші дні за ґратами, коли новим було все — від жаргону до поганої їжі. Нещасний і безмежно, до мурашок поза шкірою, нажаханий, він усе одно відчував полегшення з кожним ковтком тюремного повітря.

Тінь уникав довгих розмов. Та