Natali Ya - Посмішка Бога, Natali Ya

Локі вдячно глянув на неї, в очах його блиснули сльози, які зникли, і маска лукавства знову повернулася на його не за віком молоде і красиве обличчя.

- О, ви в шахи граєте? - Як ні в чому не бувало, спитав він, помітивши розставлені на столі, що стояв біля крісел, фігури. - Хто виграє?

– Нарві, вже втретє, – невдоволено буркнула Хель.

Локі підвівся, і глянув на дошку з шахами.

– Нарві грає чорними? - Хель кивнула. - Мушу тебе засмутити, але вчетверте він теж виграє.

- З чого це ти взяв? У мене, між іншим, зараз дуже вигідна позиція.

- Ти приготувала для нього чотири пастки, Кінь, на випадок, якщо він піде так, ладью, якщо комбінація складеться так. Ферзь, через чотири ходи буде тут, а слон, через три ходи тут, якщо він піде сюди, з другого ходу. А він піде, бо ти його примусиш за допомогою ось цього пішака, – з азартом почав пояснювати Локі, переставляючи фігури на дошці.

- Так, я збирався туди піти, бо побачив її пішака, - підтвердив Нарві.

- Ну, і що тобі не подобається? - Запитала Хель.

- А те, що ти як завжди не врахувала он того маленького пішака, який через чотири ходи розвалить всю твою хитромудру комбінацію, дивися.

Локкі в повному мовчанні дограв партію, і чорні знову виграли.

- У такому разі, змушена зробити тобі комплімент, що я вся в тебе, тому, що ти щоразу теж не враховуєш якогось малесенького нікчемного пішака, який руйнує всі твої хитромудрі плани! - Зло сказала Хель.

Локі на хвилину став серйозним.

- Так мила, ти маєш рацію. І дуже погано, що в цьому ти в мене. До речі про пішака, мені потрібен той хлопець, я говорив тобі при нашій останній зустрічі, - як би між іншим сказав Локі.

- Так і знала, що ти прийшов не просто так, - обурено сказала Хель.

- Ну що ти дитинко, я б і так зайшов, тільки може трохи пізніше, - невинно  дивлячись на неї, відповів Локі.

Будь-якому смертному було б дивно дивитись на цих двох, худорлявий хлопець, з витонченими рухами, на вигляд якому було не більше тридцяти, і здоровенна дівчина, як мінімум на голову вище за нього, з незграбною ходою, що називала його татом. У свій погляд, жести, мову, Хель прагнула вкласти злість чи байдужість, але кожного разу, дивлячись на батька очі її випромінювали щире захоплення, і ставали по-дитячому наївними, і начебто чекаючими похвали, або схвалення батька.

- Ти брешеш, - зло сказала Хель.

- Прошу тебе, тільки не починай знову, - благаюче сказав Нарві.

Локі вдячно глянув на сина, а Хель скривджено вмостилася в крісло, склавши руки на грудях.

- Хель послухай, все що я роблю, все тільки заради вас, ти думаєш мені насправді потрібен трон Асгарда, чи мені хочеться керувати цим стадом овець у Мітгарді? Та я помру з туги на другий день перебування на троні! Я хотів лише, щоб ці самозакохані осли в Асгарді визнали вас рівними, - у свою чергу, присівши навпроти дочки навпочіпки сказав Локі. - Ти ж знаєш, ти і хлопчики, тільки ви моя справжня сім'я, я не маю часу часто заглядати сюди, але я люблю вас.

- Знову брешеш, - вже пом'якшившись, буркнула Хель.

Локі посміхнувся, цього разу ніхто не зміг би йому дорікнути за нещиру усмішку.

- Хіба я коли небудь брехав? - Запитав він.

Хель і Нарві перезирнулись і розреготалися. Локі глянув на них і теж засміявся.

- Батьку, ти як завжди неповторний, - сказав крізь сміх Нарві.

Локі підвівся, і картинно вклонився.

- А тепер, Хель, будь хорошою дівчинкою, приведи хлопця, - сказав він.

- Навіщо він тобі? - Встаючи з крісла, запитала та.

Локі непевно знизав плечима.

– Якщо Одін дізнається, у тебе будуть неприємності, – знову попередила дочка.

Локі повторив свій жест.

— Наче мені звикати, — посміхнувшись, відповів він.

Хель знову клацнула пальцями, і в каміні з'явилася примара чоловіка. Локі підійшов, і пильно вдивився в нього.

- Ти зберегла його тілесну оболонку?

- Так, але ж ти знаєш, вона за мостом.

- Так, дякую, - все ще глядячи на привид, якимось відчуженим тоном сказав Локі.

- Тату, що ти знову задумав? – стурбовано запитала Хель.

- Цього разу, нічого серйозного, - відповів той.

- Ти й минулого разу так казав, а мені потім не було куди нові душі дівати, - обурено сказала дочка.

- Цього разу, сподіваюся, обійдеться без жертв, - винувато посміхнувшись, сказав він. - Ну що ж, мені час, скоро побачимось, - кинувши останній погляд на дітей, сказав Локі, і призовно махнувши примарі, пішов геть. Привид полетів за ним, ніби був прив'язаний невидимою ниткою.

- Як думаєш, він справді не брехав, що любить нас? - Запитала у брата Хель, коли за Локі зачинилися двері.

- Досі, не можеш відрізнити, коли він бреше, а коли ні? – співчутливо спитав брат.

Хель насупилась.

– Не брехав. Він справді ніколи НАМ не брехав, - відповів Нарві, і сумно посміхнувся.

*                          *                           *                          *                          *

Сидячи в кріслі, і тупо дивлячись в телевізор, Локі безперервно перемикав канали. Важко було сказати, чи встигає він щось зрозуміти по швидкому миготінню кадрів, чи просто механічно це робить, думаючи про щось інше. З сусідньої кімнати долинув слабкий стогін. Локі вимкнув телевізор і пішов на звук. Увійшовши до спальні, він побачив, що чоловік , який лежав на ліжку , приходить до тями. На вулиці було світло, і крізь приспущені штори в кімнату проникало достатньо світла, щоб побачити, чоловік заворушився і розплющив очі. Вилаявшись, він сів, і зустрівся поглядом з господарем квартири, який все ще стояв у дверному отворі  спостерігаючи за ним.

- Ви хто? - Запитав чоловік.

Його блакитні очі були ще ніби затьмарені, чи то довгим сном, чи то чимось серйознішим.

- Мене звуть Локі, ви в мене вдома, - сказав господар.

- Локі? Знайоме ім'я, - відповів чоловік, і потер лоба, ніби намагаючись щось згадати.