Міра Лей - Гра в кохання , Міра Лей

 А тут раптом приходить вчора ввечері і хоче помиритися, був не правий і все таке. Ні, звичайно те, що прийшов миритися потішило моє самолюбство. Та вертатись до цього хлопця, я й справді не збираюся. 

Сьогодні я вирішила одягнути, білу блузку, темні джинси та чорні балетки. Хоч ріст у мене не високий, на пари я стараюся не взувати каблуки, оскільки в гуртожитку ми живемо на 7 поверсі, і ліфт часто не працює, тому доводиться ходити пішком, в універі 5 поверхів і бігати по сходах на підборах, бажання теж немає ніякого. Волосся каштанового кольору я сьогодні розпустила, воно в мене звичайно не таке довге, як би мені хотілося, та все ж, за літо відросло до середини лопаток. Косметики нанесла по мінімуму, тільки злегка підвела свої зелені очі.

Буруля ж набагато вища від мене, вона трохи комплексує з цього приводу, тому в неї чисто спортивний стиль. Світлі джинси, темна футболка, кеди і худі сірого кольору. Волосся зав'язала у кінський хвіст, воно в неї густе і довге, чорного кольору. 

- Буруля, ну довго ще на тебе чекати. Та гарна ти, гарна.!

- Все, все йдемо. Ти ключі маєш десь на виду, зачинеш кімнату?

- Так. Пішли вже. Ааа, тільки куртку візьму - швидко беру куртку, та вибігаю з кімнати.

Наш гуртожиток знаходиться позаду університету, тому іти не далеко, що звичайно не може не радувати.. Коли ми все ж вийшли з гуртожитку, холодний вітер вдарив в обличчя. Не дивлячись на те що, був лише вересень на дворі було доволі холодно, небо затягнулося густими чорними хмарами і здавалося, ось ось піде дощ. 

- У тебе пара зараз на якому поверсі? - запитує Буруля. 

- Точно не знаю, треба в розклад подивитися, здається - п'ятий. А в тебе? 

- У мене на третьому. Як думаєш, цього року у нас будуть спільні пари?

- Не знаю. Але дуже сподіваюся на це! - ми з Бурулькою вчимося в паралельних групах. Вона на спеціальності облік і аудит, а я економіст. І оскільки професії дещо схожі, в нас були спільні деякі пари. Ну принаймні так було на першому курсі. 

Всю дорогу Буруля розповідала мені смішні історії з літніх канікул, і коли ми вже практично були біля входу в університет, двері раптом відчинилися і з них вивалилася компанія з трьох осіб, це були хлопці з футбольної команди, всі вони були як на підбір - високі, спортивні, накачані і дуже симпатичні, але як на мене прості "сноби ", не люблю я людей які ставлять себе вище за інших. 

Так ось, один з них, а саме - Максим Левицький, голова студентського комітету, капітан футбольної команди і просто гордість нашого університету (Так завжди каже наш декан, на всіх зборах). Вибігаючи першим, просто збиває Бурулю з ніг, та ще тримаючи в руках каву, вмудрився розлити її на дівчину, ну і звичайно на себе.

І що ви думаєте?! Замість того щоб, попросити вибачення і допомогти їй піднятися!!! Він просто починає кричати, що через неї, він розлив каву. Буруля звичайно, чи то з шоку, чи то переляку, просто мовчить та часто моргає. І я розумію, що дівчина ось ось розплачеться. По своїй натурі вона, зовсім не конфліктна людина і в тому, що вона не зможе навіть слова промовити, щоб захистити себе, я навіть не сумнівалася, тим більше перед такою компанією. 

На відміну від мене! Цей зарозумілий сноб, мене настільки вивів своєю поведінкою, що я звичайно не збиралася стояти осторонь і дивитися, як ображають мою подругу. Знала б я тоді, чим це все для мене обернеться...

- Ей, придурок, ти чого тут розкричався? ти сам в усьому винен! - видаю я на одному диханні. 

Компанія хлопців моментально замовкла, а сноб витріщився на мене такими великими очима, ніби перед ним не я стою, а інопланетяни. Ну а що, напевно не кожного дня, дівчата дозволяють собі говорити з ним, в такому тоні, якщо, взагалі дозволяють. Зазвичай вони штабелями вішаються йому на шию.. Це і зрозуміло, він і справді дуже красивий хлопець, високий, міцний статурою, темне волосся з невеликою шевелюрою на голові, яка до речі додає йому якогось шарму, а чого коштують тільки його великі сірі очі.., які до речі зараз готові мене спопелити, так мені здалося.

- Що ти сказала? - здивовано переписує хлопець. 

- Мимо того що сліпий, так ще й глухий? - видаю і зразу ж шкодую про це, та відступати вже нема куди... граємо до кінця. 

Від моїх слів брови хлопця моментально злетіли догори, такої відповіді він явно не читав.

- Ти що? Охриніла? Ти що собі дозволяєш? - вже просто ричить хлопець. Та мені все одно, я просто закипаю від злості, набираю повні груди повітря, і просто кричу йому в обличчя:

- Це я охриніла?! Ти тільки що, збив з ніг дівчину, обливши її кавою, та ще зробив її винною в цьому! Це ТИ, що собі дозволяєш? Тебе мама не навчила, як потрібно поводитися з дівчатами!? - видаю, а тоді різко замовкаю... і розумію.. що здається трохи перегнула палку.... Всі присутні, просто завмерли в очікуванні.. порятунку як я розумію чекати нема звідки. На вулиці людей практично не було, а його дружки мене явно рятувати не будуть. 

Хлопець декілька секунд мовчить, ніби обдумує мої слова. Його обличчя міняється, ні це не злість, ці емоції я не можу зрозуміти. А тоді, не сподівано для мене, за секунду долає і так невелику відстань між нами, хапає за лікті, притягуючи ще ближчі до себе. В ніс б'є приємний запах, його парфумів. Між нашими обличчями настільки мала відстань, що я просто не маю чим дихати. У порівнянні з ним я як маленька дівчинка, ледь дістаю до його плеча.