Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

Свіже морське повітря доторкнулося до мого обличчя. "Привіт" прошепотів вранішній вітерець і ніжно полоскотав кінчик носа.  Море через відчинене вікно зашуміло "Доброго ранку".

Природа намагалася добудитися до мого вкрай не чутливого сну. Я ж намагалася зробити усе, щоб не просинатися, бо є ще мої законні п'ять хвилинок. Гуркіт навкруги та відчуття неминучого бам, я очікувала, але кожного разу це така підстава.

Ось ви спите, вам співає природа, тепло і затишно, а потім на вас стрибає дев'ять (або вже і більше кілограм) справжнього кролика. Коли мені його дарували, як карликового і зовсім маленького, то я уявляла, що це буде миле чорне створіння, яке завжди можна взяти с собою. А виріс справжній велетенський кроляка і ти так само маєш брати його с собою, бо ця тварина може образитися (тільки благаю, не смійте казати йому).

Так ось після такого удару по мені маленькій, в мене не залишається шансів на сон. Ну що добрий ранок, світ!

Гарний новий щоденник, такого насичено смарагдового кольору, лежав на столі та привітно дивився на мене чистим аркушем, а я не знаю з якого боку до нього приступитися та з чого почати. Мабуть, з традиційного "Любий щоденник, сьогодні перший день як я роблю запис", тому що більше я видати не зможу це мій максимум без допінгу, досить того що я сіла за письмо ще до сніданку.

Гуркіт на кухні відірвав мене від моєї важливої місії, поклавши олівець, я пішла визволити незграбного Роха від атаки пуханців.

Бо вони майже кожен день змагаються хто м'якіший чи в кого хутро більше блискуче. І кожного разу ці пухнасті помпони виграють і мій кролик дістає печиво, як заспокійливе для свого немаленького хвостика.

— Рох, ти знову перекинув банку зі смаколиками? — голосно запитала я заходячи на кухню в очікувані побачити повний гармидер і натовп винуватців перемазаних крихтами.

Замість цього в мене вирвалося здивоване:

—   Ой!

На столі сиділа досить дивна птаха, вся якась закуйовджена й ошаліла, бо займала вона якраз самісінький центр банки з солодощами. На її голові досить кумедно примостилося печиво, мої пуханці та Рох досить вороже дивилися на це, тому що тож мали бути їх смаколики, а чужі зазіхнули.

Аби розрядити напругу я дістала бідну невільницю з пастки та обережно посадила на стіл.

Але дивацтва продовжилися, птаха замість того щоб обтруситися від крихт, зі всієї сили гепнулась об долівку. І ось вже замість тварини на моїй кухні стоїть незнайомий парубок.

Тут мої нерви не витримали такого стресу спозаранку і жбурнула я в нього першим закляттям, що прийшло в мою світлу голову. Наговір перевтілення, який в мене ні разу не виходив, а зараз вдався й бездоганно. Тепер на моїй кухні сидить файна зелена жаба розміром з гарного пса і дивиться на мене таким поглядом, ніби готова прибити на місці. Вірніше готовий.

З переляку вигукнула:

— Я ні в чому не винна! — підхопила Роха і дуже спритно втікла на двір, зачинивши двері.

Мені здається, що отримаю я на горіхи від усіх за такі фокуси. Те що то перевертень  зрозуміло, тільки я їх ще не зустрічала особисто. З ними ладнає Злата, бо в неї десь в роду дядько був із них, то ж, мабуть, вона і відправила одного до мене з повідомленням. Бо сама Стефа про щось таке казала, що треба чекати нового гостя. Коли ж я навчусь спочатку думати, а потім робити? Але є один великий плюс в мене вийшло закляття перевтілення.

Стукіт у двері змусив мене здригнутися.

— Відчиняй, я з миром. Мене попередили, що ти можеш щось таке утнути, — промовив спокійно досить приємний голос.

— Добре, тільки як що-що я за себе не відповідаю! — досить рішуче, як мені здалося, відповіла я.

Підвелася і незграбно тримаючи Роха однією рукою, повернула ключа. І одразу відскочила від дверей, наче від полум'я.

На порозі стояв досить гарний парубок високий, зі скуйовдженим світло русявим волосся і розумними блакитними очима, з горбинкою на носі та фантастичною атлетичною фігурою.

—Привіт, — спокійно промовив, спускаючись сходами у двір. — Мене звати Богдан і я до тебе з листом від Злати, — він привітно усміхався, простягаючи конверта.

З посмішкою і ямочками на щоках хлопець став ще гарніший і моє бідне обличчя зашарілося ніби помідори на сонці, від провини за чари та неочікуваного відчуття вподоби, бо то й справді симпатичний юнак.

Відпустивши Роха на землю, я прийняла листа і не роздумуючи почала читати.

" Люба Устина, я дуже сподіваюся, що ти як розважлива учениця, спочатку перевірила все на вміст проклять, ворожих чарів та намірів інших. Та знешкодила їх, а потім вже почала читати."

На цьому моменті мої щоки запалали ще сильніше від сорому. Про що я думаю? Це ж перше правило чаклунки. Перевірила усе, переконалася, що ніхто і ніщо не хоче тебе вбити, тоді все файно.

Міцніше схопилася за папір та й крадькома поглянула на Богдана, що вмостився на сходах і вже чухав Роха між вухами. Це точно мій помічник, такий же безпечний як і я.

" Знаючи тебе моє лишенько, тобі дуже пощастило, що то лише я Злата, і тобі потрібно буде знайти лише одну рослину, щоб зняти оті гарні сині плямки з твоїх рук. Не ображайся, то буде тобі наука. А тепер до справи, моє серденько.