Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

концентрацію ворожої большевицької сили і активности у місті. Подруге, через велику кількість чужого і ворожого населення, яке впливає деморалізуючо і депримуючо на українське населення. І потрете, тому, що в наслідок дії двох попередніх факторів пересічний моральний і патріотичний рівень міського елементу є значно нижчий, ніж на селі. Та, не зважаючи на це, чи якраз через це саме треба з найбільшою наполегливістю над ним працювати, не зважаючи на жодні труднощі і жертви. Особливі якості і високі кваліфікації приєднаного міського революційного елементу та його важлива роля в цілому розвитку революційної боротьби, а зокрема в її вирішній стадії, варта поважних трудів і жертв.

Іде про розгорнення в місті ідеологічно- політичної і пропаґан-дивної роботи, про ведення революційних акцій та про організаційно-кадрову працю. Метою цієї діяльности є опанування українського населення міст ідеями українського революційного націоналізму, зформування з нього пробойового активу визвольної революції так, щоб він становив на місці поважну протиставну силу до концентрації ворожих, московсько-комуністичних сил. У розгортанні революційного змагання, зокрема у вирішньому етапі загального збройного повстання, стратегія остаточного опанування міст, ліквідації в них ворожих баз та перетворення їх на осередки революційних дій і державного будівництва полягатиме на пля-новій співдії автохтонних міських революційних сил з тими силами, які мають мобілізаційні й оперативні бази на селі. До них приєднаються революційні військові формації підпільного походження, чи творені з вояків совєтської армії.

В мобілізуванні населення міст до визвольної революції головну увагу треба звернути на молодь і на робітництво. Молодь усіх прошарків, зокрема студентська і робітнича, є з природи схильна до ідейних поривів, до боротьби і революційних зрушень. Молодь завжди була, є і буде головним динамічним, бойовим елементом в національно-революційній боротьбі. Діяльність націоналістичного руху мусить відкликатися передусім до молоді, її активізувати, виховувати й організувати, на неї спирати своє майбутнє.

Українське робітництво становить головну масу українського міського населення й одночасно, поруч з молоддю, має природні завдатки на те, щоб бути головним резервуаром революційного активу в місті. Воно не має неґативних прикмет того пролетаріяту, який був податливим ґрунтом для большевизму, а теж не обросло «міщанськими» навиками, які роблять людей непридатними до революційного змагання. Важливим чинником є живий зв'язок, виміна і побутова близькість великої частини теперішнього робітництва з селянством. Це сприяє розвиткові серед робітництва тих національних елементів, які сильніше втримуються в селянській масі, улегшує поширення націоналістичних рево-люційних ідей з міста на село і навпаки, та допомагає скоординувати розвиток революцій-ного процесу на селі і в місті в одноцілий, пляномірний національно-визвольний рух.

Наше підкреслення потреби звертати більшу увагу на активізацію революційної діяльности серед міського населення ніяк не має на меті послаблення доцьогочасної інтенсивности такої ж праці на селі. Йде про дальше її втримання на високому рівні, тільки щоб вона не була єдиною, щоб посилити і підтягнути на такий самий рівень вплив і дію націоналістичного руху в місті. Це підсилення і доповнення має виявлятися в різних формах. Передусім при дальшому формуванні ідеологічно-програмових позицій руху, його ідейно-політичного обличчя, мусить бути належно віддзеркалений той натиск, який кладемо на проблему міста, зокрема українського робітництва. Подруге, акція безпосередньої революційної боротьби з ворогом мусить бути перенесена більшою мірою на терен міста. Всякі революційні акти, переводжувані в місті, набувають більшого політичного значення, сильніше вдаряють у ворожу систему і найбільше причиняються до революціонізування загалу населення.

В питанні елементів мобілізованих до активної революційної боротьби окреме важливе місце займає справа вояків совєтської армії. Серед цього вояцтва так само, як серед всього населення СССР, зокрема неросійських країн, є дуже багато свідомих ворогів большевизму. Це великий революційний потенціял, який має тим більше значення, що в певній ситуації війни, чи загального повстання, від постави вояцтва в армії залежатиме доля большевицької імперії і режиму, і вояцтво може повернути свою зброю проти большевиків, ставши на бік визвольної революції.

Але відповідне урухомлення цього потенціялу в пляні визвольної революції є незвичайно важке. Вже сама військова система дуже утруднює будь-яку плянову дію вояцтва всупереч плянам і наказам командування. До того долучуються спеціяльні большевицькі методи — вимішування національного складу, дії партійної організації, система політруків, сексотсва, забезпечування спеціяльними вірними большевикам військовими частинами і т. п. Тому не можна розраховувати на те, що в совєтській армії виникнуть ініціятивні революційні зрушення, або що до них прийде в т. зв. нормальних, мирних обставинах. Вояцтво цієї армії може виступити більшими, чи меншими групами проти режиму тільки під час війни, і то в незвичайних умовах, або серед загального заколоту, створеного поважними протибольше-вицькими революційними зрушеннями.

В плянуванні залучення вояцтва совєтської армії до протибольшевицької боротьби на першому місці треба ставити як найреальнішу таку можливість, що це вояцтво переходить зі зброєю поодинці і більшими групами, евентуальне цілими відділами до діючих революційно-повстанських сил, або на другий бік воєнного фронту і там переформовується на відділи протибольшевицького, визвольного війська. Революційний переворот у самій армії, в пляні опанування її революцією в цілості, чи бодай більших її з'єднань, відтинків фронту, цілих Гарнізонів і т. п. може бути реальним вже в стадії далеко заавансованого розкладу большевицької системи в наслідок переможного розвитку революції, або у висліді воєнних подій.

Засадничою методою мобілізації вояцтва совєтської армії до протибольшевицької революційної боротьби є ініціятивна дія ззовні, тобто відповідна акція організованих революційних сил, діючих поза цією армією, але спрямованих до неї. Основне значення має існування революційних військових відділів, що про їх боротьбу і терени дії доходять відомості до вояцтва совєтської армії. Коли ці вояки стрічаються з конкретними закликами і вказівками повстанських відділів, що вони повинні робити і куди переходити, тоді це викликає багато живішу реакцію, ніж загальні заклики до революційних акцій, які вояцтво мало б само ініціювати й організувати.

Навіть у пригожій ситуації та при відповідній революційній акції ззовні є необхідною ініціятива й організаційно-керівна робота рішучих одиниць з революційним наставленням в самій армії, щоб повести більшу кількість вояцтва до протибольшевицьких виступів. Для того важливою справою є те, щоб у совєтській армії, в різних її формаціях і частинах, на різних теренах було якнайбільше таких людей із свідомим революційним наставленням і відповідною підготовою, які будуть здібні виступити у відповідній ситуації з ініціятивою, стати організаторами і керівниками революційно-визвольних дій серед вояцтва, у фронтових, чи запільних частинах совєтської армії. Іде передусім про політичних організаторів, які зуміють захопити і приєднати на бік революції не тільки рядових вояків, але теж кваліфікованих старшин. З поширюванням революційних ідей і революційної діяльности, в тому числі й організаційно-кадрові, серед цілого народу зростає, можна сказати автоматично, теж