Сомерсет Вільям Моем - Лицедії, Сомерсет Вільям Моем

вдало одружився, чорт забирай, і дивлячись, як живуть інші, він знову й знову повторював собі, що йому просто пощастило. Джулія — дуже порядна жінка і до того ж розумна достобіса! З нею цікаво поговорити на будь-яку тему. Кращого супутника життя й не придумаєш. Та що там казати — йому приємніше провести день дома, в її товаристві, аніж на майданчику для гри в гольф!

Джулія здивовано відкрила, що тепер, коли вона більше не любить його, Майкл викликає у неї почуття жалю. Вона була дуже доброю і розуміла, що його самолюбство зазнало б страшного удару, якби він здогадався, як мало він тепер важить для неї. Отже, вона й далі лестила йому. Джулія вже давно помітила, як самовдоволено слухає він її, коли вона захоплюєтеся його вродою. Тепер вона навіть розважалася, експериментуючи — скільки ще солодких слів він зможе знести? — і не шкодувала патоки. Але тепер вона частіше дивилася на його прямий, тонкогубий рот. В міру того, як Майкл старішав, губи його вужчали, і видно було, що ось-ось рот його перетвориться на холодну бездушну щілину. Його ощадливість, яка раніше видавалася їй дивною, навіть зворушливою рисою вдачі, тепер викликала у неї тільки огиду. Коли люди зазнавали скрути — а з акторами це часто буває, — від Майкла вони діставали лише співчуття й добрі, дружні слова, але дуже мало грошей. Він вважав себе страшенно щедрим, коли давав комусь гінею, випустити ж з рук п’ятифунтовий папірець — то для нього було вже верхом марнотратства. Він дуже скоро дійшов до висновку, що Джулія не вміє хазяйнувати, і під приводом того, що хоче звільнити її від зайвого клопоту, взяв цю справу на себе. Після цього непродуктивні витрати відразу припинилися. Жоден пенні не витрачався марно. Джулія дивувалася, чому слуги не тікають од них. Пояснювалося це тим, що Майкл ставився до них дуже добре. Його веселі, щирі, приязні манери викликали у них бажання віддячити й догодити йому, й куховарка раділа разом з ним, доповідаючи, що знайшла м’ясника, котрий бере за фунт м’яса на пенні менше, ніж інші. Джулія не могла без сміху думати про те, як дивно його ощадливість контрастує з безтурботною екстравагантністю отих типів, що їх він так уміло вдає на сцені. Як часто вона думала, що він неспроможний на самозречення, на благородний вчинок! І ось тепер, поводячись так, ніби він робить найприроднішу річ у світі, Майкл заявляє про свою готовність відійти на задній план, щоб дати дорогу їй! Зворушена до глибини душі, вона в цю мить не могла й слова мовити і тільки гірко дорікала собі за те, що весь час так погано про нього думала.

IX

Вони поставили п’єсу, і вона принесла їм успіх. Після цього вони кожен сезон починали новою виставою. Оскільки Майкл застосовував у своєму театрі той самий режим економії, що й у себе вдома, провали, без яких, звичайно, не обходилося, не розоряли їх, зате з кожної успішної постановки вони вичавлювали все можливе, аж до останнього пенні. Майкл з гордістю думав сам про себе що в Лондоні немає іншого театру, де витрачалося б так мало коштів на підготовку вистави. Він виявляв неабияку винахідливість, використовуючи старі, трошки підновлені декорації в нових постановках, а неодноразове використання одних і тих самих меблів, цілий склад яких, поступово зібрався у нього в бутафорській, давало йому змогу заощаджувати на платі за прокат. Дуже скоро за ними закріпилася репутація заповзятливих адміністраторів, бо, щоб не платити високих гонорарів відомим драматургам, Майкл завжди готовий був сприяти молодим авторам. Він вишукував акторів, яких недооцінювали в інших театрах і які заробляли зовсім мало. Завдяки цьому йому вдалося залучити до своєї трупи кількох талановитих митців на дуже вигідних для себе умовах.

За три роки справи їхні настільки поліпшились, що Майкл зміг позичити в банку суму, потрібну для оренди щойно збудованого театрального приміщення. Після тривалих обговорень вони вирішили назвати свій театр ім’ям Сіддонс. Та перша вистава провалилася, а за нею і друга. Джулію це дуже збентежило й налякало. Вона вирішила, що нове приміщення — нещасливе і що сама вона набридла публіці. Саме в цей час Майкл показав себе з найкращого боку. Він залишався абсолютно незворушним.

— В нашій справі треба звикати до примх долі. Ти найкраща акторка Англії. Коли ти виступаєш, глядачі купують квитки незалежно від того, яка п’єса йде в театрі. Нехай ми двічі зазнали невдачі, то й що з того? Наступна п’єса піде з успіхом, і ми надолужимо все, що втратили, та ще й матимемо солідний куш на додачу.

За рік чи два перед цим Майкл спробував був відкупитися від Доллі де Фріс, але та не хотіла про це й слухати, і хоч Майкл після цього почав ставитися до неї підкреслено холодно, вона не звертала на це жодної уваги. Майклові довелося визнати, що в даному разі коса наскочила на камінь. Доллі вважала, що немає підстав відмовлятись від участі в такому перспективному ділі, до того ж та обставина, що половина капіталу належала їй, дозволяла підтримувати близькі стосунки з Джулією. І ось тепер, після двох невдач підряд, Майкл знову героїчно спробував здихатися своєї партнерки. Але Доллі з обуренням відмовилася — мовляв, вона не може залишити їх у біді, і Майклові знову довелося визнати себе переможеним. Йому залишалось тільки втішати себе надією, що Доллі відпише Роджеру, своєму хрещеникові, чималу суму грошей. В Англії у неї ніяких родичів не було, лише в Південній Африці жили два племінники, а вигляд Доллі завжди викликав думку про те, що у неї, певно, підвищений кров’яний тиск. А тим часом не так уже й погано було їздити, коли тобі заманеться, у котедж коло Гілдфорда і відпочивати там на лоні природи: не треба витрачати гроші на власну позаміську резиденцію!

Третя вистава пройшла з успіхом, і Майкл, звичайно, заявив, що він з самого початку в цьому не сумнівався. Говорив він це так, наче успіхом всі були зобов’язані виключно йому. Джулія навіть пошкодувала, що цей спектакль не провалився так само, як два попередніх, бо тоді вона могла б трохи збити з нього пиху. Зарозумілість Майкла просто обурювала її. Звичайно, вона готова була визнати, що він по-своєму розумна, чи, скоріше, досвідчена людина, але ж зовсім не настільки, щоб мати право так задирати носа! Він ходив з таким виглядом, ніби все знає й уміє краще за