Олег Федорович Чорногуз - «Аристократ» із Вапнярки

РОЗДІЛ VIII,

в якому розповідається про сам роман, про інших його героїв, товари широкого вжитку, рожевий колір, бомбошки, пуфики, крісла і слова у скороченому вигляді

Тепер, коли Мурченко нарешті залишив Сідалковського, як самого Мурченка залишила тверезість, ми продовжимо розповідь про героїв нашого роману. Спочатку домалюємо незакінчений образ Ховрашкевича, а тоді візьмемося ще за одного типа (у кращому розумінні цього слова): Георгія Панчішку-другого, улюбленця Стратона Стратоновича Ковбика.

Портрети ми подаємо навмисне у перших розділах, щоб у наступних, де у нас з вами й без цього вистачить роботи, ми спокійно зайнялися б зав'язкою (якщо вона ще не відбулась), кульмінацією, розв'язкою та іншими необхідними хрестоматійними атрибутами, без яких не може обійтися літературний твір. Паралельно розвиватимемо дві сюжетні лінії. Одна йтиме по парних числах, друга — по непарних. Так що кому не дуже терпиться і хочеться швидше добратися до кінця, наш роман можна читати через один розділ.

Але не лише в цьому оригінальність роману. Для сім'ї такий роман — саме задоволення. Його можна, дякуючи двом сюжетним лініям, що переплітаються між собою і зав'язуються епілогом, як довгі жіночі зачіски на потилиці, читати одразу двом. Для цього слід тільки придбати не одну, а одразу дві книжки. Це, щоправда, трохи відіб'ється на іншій лінії — фінансовій, зате вийде збагачення по другій (теж не сюжетній) — розумовій. Бо, якщо вірити великим, кожна книжка — то джерело знань. Наша щодо цього — не виняток. Роман, скромно кажучи, — енциклопедична річ.

Ми часто вживаємо (навіть ось зараз) такі слова, як «ми», «нам», «нас» тощо. Робиться це зумисне: роман — праця колективна. Над ним працював не лише автор, а й лінотипіст, коректор, редактор (чи не найбільше) та, звичайно, художник, який домалював те, чого не зуміли зробити ми.

Якщо ви вже дійшли до цього розділу і твір, як не дивно, ще не облишили, то на знак нашої вдячності по секрету скажемо й таке: для того, щоб роман читався легше й веселіше, ми, як це часто робили великі письменники, вводимо в нього елементи несподіванок, обриваємо розділи у найцікавіших моментах — це трохи дратує, але й інтригує…

Отже, закінчимо про Ховрашкевича. За натурою він — людина мовчазна, але до першої випитої чарки. Любить обкушувати нігті, чим виявляє своє незадоволення досягнутим у житті. Болісно й різко реагує на критику і запевняє всіх, що зовсім не сприймає її, як істинно православний католицизм. У п'яному вигляді найбільше завдає неприємностей директорам готелів, офіціантам та своїм колегам по роботі. Після другої чарки «остаточно починає працювати млин — Михайло Танасович починають говорити» (так коментує Ковбик, не приховуючи своєї сардонічної посмішки, балакучість колеги).

Ховрашкевич на те, може, й реагує, але зовні не виявляє ніяких ознак. Слід віддати належне, він уміє підтримувати будь-яку тему в розмові, але, включившись, надалі її розвиває самостійно і ніяких заперечень не терпить, як і не визнає будь-яких авторитетів і їхніх доказів. Розповідає Ховрашкевич так, ніби лізе угору по височенній сосні, не обминаючи жодного сучка й гілляки. Отож, коли має настати кінець розповіді, ніхто з присутніх не знає, як, до речі, й сам оповідач. Якщо Ховрашкевича хтось намагається перебити чи зупинити, він не звертає на те ніякої уваги, мчить далі, мов на червоне світло грузовик, у якому вже давно відмовили гальма. Якщо ж комусь усе-таки вдається зупинити Ховрашкевича — він починає оповідь спочатку. Тому той, хто його знає, на таке ніколи не наважується. Один Стратон Стратонович дозволяв собі таку розкіш. Решті ж краще мовчати або, вибравши слушну хвилину, встати й піти геть. Ховрашкевич не забороняв і реагував на це двома реченнями:

— Хай іде! Тільки собі на шкоду. — Він так вважав щиро.

Усі свої розповіді, про що б вони не були — про лікування голодом, інтелект дельфінів чи вивчення іноземних мов уві сні або ж про історію походження слова чи назви, Ховрашкевич починав однаково:

— То я вам скажу так. Коли Олександр Македонський — Тамерлан… До речі, слово «Македонський», як і слово «голландський», походить від назви місцевості… Як сир, так і великий полководець дістали свої назви від свого місця народження… Назва сир «Голландський» народилася у Голландії, а прізвище Македонський — у Македонії. Як, скажімо, слово «Невський» на Невському озері… До речі, хто не знає, то я вам скажу: Олександр Невський — небіж Данила Галицького… Князь Данило Галицький — це його рідний дядько по матері… Але ми зараз не про нього, а про Македонію… Македонія… Це республіка… Вона знаходиться, хоч про це й не всі знають, на території сучасної Югославії, поруч з Чорногорією, але не з Хорватією. Так-от… Олександр Македонський…

— Та перестаньте!.. Ще й сто грамів не випило, а млин завело. Економте кисень! Для майбутніх дослідів! Або краще скажіть мені, що воно за ресторан «Мисливець»? Отой, що недавно відкрився. Є там що їсти чи нема? Рябчики, тетеруки, ведмежатина?.. Як вони там хоч готують, варто було б перевірити…

— Першокласно, — коротко кидає Панчішка і червоніє. — Але найкраще, Страт Стратич, так це в «Либеді»…

— Я вам не Страт Стратич, — перебивав його Стратон Стратонович. — Ви все в житті скорочуєте. А саме життя?..

— То я вам так скажу, Стратоне Стратоновичу, — приймав на себе бій Ховрашкевич і зіщулювався, ніби школяр, що завинив перед класним керівником. — У «Либеді» я ще не був, але буду обов'язково. З найближчої зарплати, Стратоне Стратоновичу…

— А ви, Панчішко, були?

— Так… Знаєте… Наскоком. Забігали… Взяли одну пляшечку і…

— Як це наскоком? — перебивав Стратон Стратонович. — Наскоком можна тільки бабу полякати! А фундаментально?

— Фундаментально не був, — Панчішка перелякано дивився на Ковбика і для чогось то затискував, то розпускав вузол на краватці. Коли на Панчішку поглянути збоку, то могло здатися, що він у стані постійної напруги (вольт 127, не менше), як електроскат.

Панчішка боявся всього: пацюків, мишей (польових і летючих), усіх без винятку земноводних, різких висловів, а особливо своїх власних слів. Ніколи не встрявав у небажані розмови. Говорив тільки про товари широкого вжитку та про моди на штани, про черевики й свічки в художньому салоні. Діставав светри, кофти, термоси та імпортні авторучки або жіночі рейтузи, що перепадали йому по великому знайомству і випадково. Продавав їх ближнім, бо на його дружину вони завжди чомусь виявлялися якщо не завеликі, то замалі. Усе діставав з-під прилавка і, якщо вірити йому, на базі.

Ім'я Панчішка мав грізне — Георг. Але воно йому не пасувало, як штани огрядній