Максим Іванович Кідрук - Де немає Бога

Хлопець безшумно заворушив губами, від чого схожа на вмочену в чорно-коричневе мастило борода засмикалася, мов жива.

Lawrence Grace 11:38

ти натякаєш, що «Загарбники» програли через мене?

Dane Edwards 11:38

я ні на що не натякаю

програє завжди команда

але ти мій клієнт

і моя робота — дбати, щоб у тебе була робота

щоб ти, чорт забирай, заробляв

бо якщо ти не зароблятимеш, я також сидітиму без грошей

і дозволь нагадати, що заробляєш ти не лише футболом

а я щось не бачу черги з агентів «Under Armor» чи «Nike», які добиваються зустрічі зі мною, щоб обговорити рекламу за твоєю участю!

Агент не на жарт розходився.

Dane Edwards 11:39

трясця, Ларрі, я ні на що не натякаю!

але ти ж не маленький уже

ти мусиш розуміти, який це матиме вигляд в очах фанів!

уяви, який сморід здійметься, якщо ти без причини не з’явишся на ОТА

Lawrence Grace 11:39

припини

Dane Edwards 11:39

це сприймуть як вияв неповаги до команди!

Lawrence Grace 11:39

не драматизуй, я тебе прошу

Dane Edwards 11:39

Ларрі, ніхто не підписує рекламні контракти з гравцем, якому насрати на власну команду!

Обличчя Лоуренса стислося до вперто виставленого підборіддя, що надавало йому хижого, по-звірячому лютого вигляду. Начхати на рекламні контракти! Він надрукував:

Lawrence Grace 11:39

дякую за турботу, Дейне, але я не приїду

я в чудовій формі, а тому з’явлюся лише на зборах

у серпні

Едвардс не відписував хвилину. Зрештою в Messenger’і вискочило запитання:

Dane Edwards 11:40

де ти зараз?

Лоуренс криво посміхнувся: агент змирився.

Lawrence Grace 11:40

в Дубаї, чекаю на літак до Пекіна

Навіть якщо й здивувався, Дейн Едвардс ніяк не виказав подиву.

Dane Edwards 11:40

о’кей, тоді хоча б не викладай у Instagram’і фото з дівчатами

чи з барів

чи де там ти будеш

нічого не публікуй узагалі

просто забудь про свій сраний Instagram

Lawrence Grace 11:40

добре

Dane Edwards 11:41

я розповідатиму, що ти полетів до Тибету

типу, відходити від програшу

налаштовуватися на новий сезон

чи щось таке

Лоуренс не відповів. Спливла хвилина, агент також більше не писав, і хлопець подумав, що розмову, напевно, закінчено. Він вирішив вимкнути планшет, одначе занесений над кнопкою вимкнення палець застиг, наче наткнувшись на невидиму перешкоду. Лоуренс нервово ковзнув язиком по губах, прогорнув діалог до початку й утупився в посилання на відео. Очі — дві блідо-зелені крижинки — розширилися. І до того бліда шкіра стала немовби прозорою. Хлопець тицьнув пальцем в екран — перейшов за посиланням — і, обхопивши планшет руками, схилився над екраном.

Ролик тривав чотири хвилини — заледве по двадцять секунд на позицію, — і серед гравців виявилося лише два ресивери: тридцятирічний ветеран «Las Vegas Gamblers» Уенделл Андерсон, який набрав трохи більше за вісімсот ярдів за сезон, і Брекстон Фуллер із «Miami Killer Whales», який у листопадовому матчі з «Indianapolis Stars» порвав зв’язки на коліні та вибув до кінця року. Лоуренс розумів, що весь список однозначно є суб’єктивним, оскільки голосують не експерти, а гравці, проте порівнювати себе із цими двома каліками було нестерпно. Як він опинився нижче за них? Хоча найгірше чекало попереду: останню (сто десяту в загальному списку) позицію займав Брендон Бартон, чорношкірий корнербек[45] «New England Renegades», який грав проти Лоуренса в четвертій чверті матчу за суперкубок.

Усередині хтось наче шкрябнув сірником, і в Лоуренсовій голові спалахнув вогник ненависті. Він одсахнувся від планшета. Впродовж кількох секунд у свідомості крутилася ідіотська думка про те, що відео, напевно, потрапило сюди з паралельної реальності, адже в нормальному, впорядкованому світі — у реальності, до якої звик Лоуренс, — такого просто не могло статися.

Для Брендона Бартона, попри те що він був лише на кілька місяців молодшим за Лоуренса, 2016-й став дебютним сезоном у НФЛ. І дебют відверто не вдався: Брендон жодного разу не ввійшов до стартового складу, за сезон з’явився на полі тричі — у неважливих для «Ренегатів» матчах, — заблокував чотири паси та не виконав жодного перехоплення. Чотири відбиті паси за сімнадцять тижнів! Під час матчів плей-оф Бартон не виходив на поле взагалі, тож не дивно, що на момент появи в матчі за суперкубок про нього ніхто не знав. Лоуренс пригадав, як через тиждень чи півтора після Супербоулу переглядав ранкове шоу «Good Morning Football» на кабельному каналі «NFL Network», де ведучий завзято розказував, як на початку четвертої чверті, побачивши Бартона на полі, поліз у Google, просто щоби з’ясувати, хто то в біса такий.

А потім усе змінилося. За сорок секунд до закінчення матчу безіменна тінь перетворилася на героя, і про нікому не відомого чорношкірого корнера заговорила вся країна. Хештег #BurtonDidIt[46] одинадцять днів тримався в топі Twitter’а.

Від часу програшу в матчі за суперкубок минуло чимало ночей, упродовж яких Лоуренс, годинами лежачи без сну й туплячись у стелю спальні, шматками видирав із мозку спогади, та це не допомагало позбутися огидного відчуття безсилля та приреченості. І він, і Бартон родом з одного містечка — Віксбурга на заході штату Міссісіпі. Не те щоб вони товаришували чи добре знали один одного, просто обоє були приблизно однакового віку та змалечку грали в американський футбол. Брендон походив із небагатої сім’ї і навчався в державній Віксбурзькій середній школі, родина Ґрейсів навпаки належала до вищого класу. Батько Лоуренса, Джонатан Ґрейс, був полковником Інженерного корпусу армії США, чий численний підрозділ розквартировувався у Віксбурзі; дядькові, Пітерові Ґрейсу, належали кілька логістичних центрів неподалік Нового Орлеана й мережа аптек, що розкинулася на три штати: Арканзас, Луїзіана й Міссісіпі. Відтак Лоуренс Ґрейс відвідував елітну школу святого Алоїзія. Обидві школи мали футбольні команди й часто грали між собою — не менш як двічі на рік Брендон і Лоуренс зчіплялися на лінії зіткнення. Кремезніший Лоуренс зазвичай брав гору, щоправда, ніколи цим не хизувався. На височенному флагштоці посеред заднього подвір’я Ґрейсів досі майорів бойовий прапор конфедератів — пурпурове полотнище із синім діагональним хрестом і білими зірками, — а полковник Джонатан Ґрейс із пелюшок привчав сина, що за Конституцією всі, певна річ, рівні, проте білий усе ж трохи рівніший за чорного, тобто просто не може програти, а якщо чорний таки виграє´, отже, він махлює, тож Лоуренс домінування над чорношкірим опонентом вважав чимось самоочевидним і беззаперечно правильним. Так само Лоуренса ніколи не дивувало, що матір Брендона була кінченою алкоголічкою, а батько гарував на