Алай - Коли курява спаде

стану туси, її статус рабині відразу ж буде скасовано. Тому, коли йшлося про це питання, вона могла тільки мовчати.

До кімнати увійшов Аїр із повідомленням про те, що срібляр у будинку розпусти робить свою справу й блює. По обличчю Санг'є Дролми потекли сльози, й вона сказала:

— Дякую паничеві, що дав змогу срібляру втішитись.

Очільниця залишила срібляра в себе. Вона сказала:

— Ти ба, у мене якраз є потреба зробити багато речей зі срібла.

Тепер усі, хто повертався з будинку розпусти, казали, що там день за днем збільшувалась кількість вишуканих срібних прикрас. Санг’є Дролма знову плакала кілька разів. Вона більше не наважувалась спати з управителем, але й не йшла до срібляра. Ось таким виявився фінал кохання ремісника і служниці.

Вже скоро мав минути місяць відтоді, як поїхав Соднам Г’ялцен, однак від нього досі не було жодних новин. Останніми днями я дивився на дорогу, що вела на південь. Тхарна разом із Тхарною, тобто я хотів сказати, донька туси разом із донькою конюха, тобто моя дружина разом із моєї особистою служницею, прийшли до мене. Моя невірна дружина щойно обкурилась опію, тож обличчя в неї було виснажене, хоча в очах блищали скажені вогники. Дмухнув вітер, і її тіло похитнулося від цього, тож я простягнув руку, щоб підтримати її. Руки в неї були крижані, ніби вона виросла з холодного вітру.

— Твій убивця не повернеться, — сказала вона.

Я не належу до тих людей, які все пам’ятають, інакше я був би не дурнем, а розумною людиною, проте вона почала ставитись до мене, як до розумної людини. Вона змусила мене пригадати колишні події. Тоді я спустився вниз, лишивши її нагорі. Унизу я покликав Тхарну, і до мене відразу ж спустилась донька конюха, донька ж туси залишилася сама мерзнути нагорі. Там на висоті, поза різьбленими перилами, вітер розвівав її сорочку і здавалось, що людина ось-ось злетить. Ніхто б і не здивувався, якби така гарна жінка злетіла за вітром у небо, адже всі вірили, що вона — богиня, яка спустилась у цей світ з небес. Однак вона не злетіла, а залишилась самотньо стояти там, де її тіло ставало ще холоднішим.

Мені наснилося, що Тхарна перетворилась на людину, вирізьблену з яшми, і заблищала в світлі місяця.

Уранці, коли я прокинувся, на землі лежала паморозь — вона була першою того року. Невдовзі мала прийти зима.

Соднам Г'ялцен нарешті повернувся. Він утратив одну руку й один пістолет.

Туси Вангбо повернувся до свого замку набагато раніше, ніж він вирушив його наздоганяти. Тож увесь цей час Соднам Г'ялцен чекав, поки той кудись вийде, щоб по дорозі накласти на нього руки. Однак туси Вангбо нікуди не виходив, а сидів у своєму замку. Згодом він дізнався, що туси Вангбо захворів на якусь дивну хворобу й лежить на ліжку, не підводячись. Отже, сифіліс, яким туси Вангбо заразився в будинку розпусти, проявився, і його чоловічий інструмент почав гнити. Тоді Соднам Г'ялцен сміливо й відкрито увійшов до замку туси Вангбо, витягнув пістолет і зробив кілька пострілів у небо. Він сам дозволив людям туси Вангбо схопити себе. Вони відрубали йому одну руку. Після того туси Вангбо вийшов, щоб побачитись із ним. Він був зовсім не схожий на хвору людину, адже його обличчя цвіло рум’янцем. Проте Соднам Г’ялцен зауважив, що коли той іде, він не наважується робити широкий крок, ніби в паху в нього затиснуто якусь річ і він боїться, що вона випаде назовні. Соднам Г'ялцен саме дивився на свою руку, що лежала на землі й мінилась у кольорі, але коли він побачив туси Вангбо в такому вигляді, то не втримався від сміху.

Туси Вангбо також посміхнувся. Однак коли він посміхався, обличчя його побіліло, й він сказав:

— Так, жінки… Бачиш, що зробила зі мною жінка?

— Коли б мій господар почув ці твої слова, він би розсміявся, — сказав Соднам Г'ялцен.

— Тож повертайся й перекажи йому, — відповів туси Вангбо.

— Я зовсім не прошу мене відпустити, — зауважив Соднам Г'ялцен.

Туси Вангбо передав йому листа й сказав:

— Ти не думай, що прийшов сюди заради вбивства, а думай, що ти — листоноша.

Відтак Соднам Г'ялцен повернувся до нас із листом від туси Вангбо. Перед його від'їздом той наказав своїм людям спорудити маленьку могилку над його відрубаною рукою, і Соднам Г'ялцен особисто був при тому присутній.

У листі туси Вангбо говорилося таке: «Жінки, жінки… Твої жінки мене занапастили…» Він жалівся на те, що в збудованому мною поселенні жінки з борделю занапастили його тіло, а дружина друга занапастила його душу.

Він казав, що тепер багато хто з туси проклинає те поселення.

Вони вважали, що саме воно було причиною того, що тіла їхні захворіли й почали гнити. Хіба хто бачив, щоб жива людина гнила? Раніше, тільки коли людина вмирала і її душа залишала тіло, воно починало гнити, а тепер — вони ще живі, а їхні тіла вже починають розкладатися, причому з