Мирослава Горностаєва - Астальдо

не збудував те, що мріяв… Навіть якщо я побачу в Мандосі тінь моєї коханої, і тіні моїх рідних, це не втишить моєї туги за життям. А ти говориш, що я не боюсь погибелі.

До Гуріна, ясна річ, доходили чутки про Прокляття Судді, йому, як і кожному, хто виховувався при дворах нолдорських князів, доводилося чути уривки Нолдоланте, але молодий князь був упевненим, що опісля славної загибелі кожного Безсмертного неодмінно винагороджують тілом і зустріччю з близькими. Нині виявилось, що Нолдор б’ються не за винагороду, а за світло зірок, за ковток води, за Арду, в якій вони могли б жити… Б’ються запекло, ні на що не сподіваючись, нічого не просячи у Богів… І срібноволоса княгиня Еріен не простягне своєму коханому руку десь на зелених луках потойбіччя… Білим вогником блукатиме він по таємничому Мандосу, тужачи за тілом, за світлом, за милими серцю…

— Вам, Аданам, — стиха мовив Фіндекано, — дано забуття… Смерть — це ваша винагорода, ваш дух забуває минуле, і, як то вважав один з наших любомудрів, заново втілюється в новонародженого. Ми нічого не зможемо забути і в Мандосі… Вічність метатись мандрівним вогнем і пам’ятати свій біль, свої помилки, свої втрати… І ви заздрите нашому безсмертю?

Гурін похитав головою:

— Я так і думав, — сказав, — що тут якась біда… Але ми здолаємо її, аran nin. Здолаємо всі разом… Ось побачите — спершу ми поб’ємо Моргота, а тоді перепливемо море, розіб’ємо Туманні Чертоги, і змусимо Суддю випустити всіх Нолдор і не тільки Нолдор. Він напевне погодиться — адже його уклінно прохатимуть переможці Чорного Вали.

Срібний смішок був йому відповіддю. Сум зник з очей князя Гітлуму, і зраділий Гурін знову побачив перед собою красеня-Ельда, до якого звик з дитинства.

— Проб’ємося, — мовив Фіндекано вже своїм звичним співучим голосом, — проб’ємося, друже Гурін.

Надходила середина літа… До Гітлуму прибув загін з Нарготронду — ті Ельдар з Nelya Nosse, які прагнули помститися за минулу поразку і за загибель свого князя. Загін не був надто великим — Артаресто не заборонив добровольцям іти, однак зостався в Нароготронді сам, і більшість пішла за його прикладом. На чолі воїнів Нарготронду був Гвіндор, давній приятель Фіндекано. Nelya Nosse йшли під корогвами Другого Дому — Артаресто заборонив їм нести стяги Арафінвіонів, бо битися вони мали опліч з Феанаріонами. Фіндекано лише знизав плечима — нині він потис би руку навіть Куруфінве, зоставивши незгоду на потім.

З Доріату прибули Маблунг та Белег на чолі невеличкої дружини з Пробуджених. Маблунг, спокійний неговіркий Синда, більше помовчував, а Белег, витончений красень з ніжними телерійськими рисами обличчя, оповідав стиха:

— Ми привели б більше воїнів, Великий Князю Нолдор, якби не необережна поведінка родичів вельможного Маедроса. Сам Маедрос гідний всякої шани, однак його брати…

— Що ці двоє накоїли знову? — втомлено спитав Фіндекано.

— Ви знаєте, про кого йде мова? — здивувався Белег.

— Келегорм та Куруфін, — сказав Фіндекано, називаючи Феанаріонів їхніми синдарськими найменнями, — є погибеллю для Першого Дому. Про це говорить і їх старший брат, який, однак не має сили покинути божевільців напризволяще.

— Вони написали князю Ельве листа з погрозами, — мовив Белег, — вимагали, щоб той віддав камінь, інакше, опісля перемоги вони знищать Доріат… Взагалі-то, багато хто вважає, що негоже тримати у себе чужу річ, адже це виріб Феанора…

— Це його душа, — мовив Фіндекано, — душа, розділена на частини…

Белег покрутив головою…

— Я підозрював щось подібне, — сказав, — Тінгол просто таки зачарований Сильмарилом. Він не може випустити його з рук. Ну, і оці погрози…Тому наш князь вигнав посланника Нолдор з ганьбою. Ми думали, що князь Маедрос втрутиться, але з Гімрінгу досі не було звісток.

— Князь Маедрос, — мовив Фіндекано, — напевне і не знав про того листа. А як і дізнається — не втрутиться. Він нині є стрілою, націленою на Ангбанд.

— Князь Ельве, — сказав Белег, — заборонив нам брати з собою воїнів Доріату. Нас супроводжують Пробуджені з Оссиріанду, котрі брали участь ще в Першій Війні. Доріатців тут — лише ми двоє…

— Бо ми не можемо, — тихо мовив Маблунг, — не прийняти участи в битві, яка має вирішити долю Арди.

— Я вдячний, — сказав Фіндекано, — від усього серця.

Белег раптом хитнув головою, щось згадавши.

— Вам передає вітання, — сказав, — Галадріель, вельможна дружина княжича Келеборна. Вона виїхала до Гімрінгу і піде на битву разом з військом князя Маедроса. Вона звеліла переказати вам дослівно: «Я могла б піти до бою з нарготрондцями, але Нельо вартий того, щоб битися з ним пліч опліч. Рудий не проти — адже я його найулюбленіша сестра. Люблю вас обох… Помстимо наших рідних. Артаніс Нервен Алтаріель.» Вона все сказала.

— О, ця Артаніс, — сказав Фіндекано, і побачив теплі усмішки на обличчях доріатців. — вона є і моєю найулюбленішою сестрою.

З Майтімо він давно узгодив день і годину. Ранком, в святковий день середини літа, князь Гімрінгу мав вирушити через Випалений Степ і виманити на себе військо Ангбанду. Гітлумці мусили вдарити з нагір’я Еред-Ветріну, затиснувши ворога в кліщі. А там уже — воля Валар… і відвага воїнів.

Підійшло військо з Фаласу — князь Кірдан дотримав слова. І він же затримав на побережжі Ерейніона, доручивши тому бути cano залоги Віньямару замість Еркассе. Застави на Побережжі Фіндекано залишив, бо остерігався нападу від Дренгісту. У Віньямарі за його наказом зібралися всі юні Ельдар — сини його наближених, та багатьох інших Нолдор та Синдар Гітлуму. Великий князь пам’ятав про оті двадцять зі ста можливої невдачі і не хотів заглади всіх гітлумських Нолдор. В разі поразки Нолдор Віньямару могли укритися у Корабела в Фаласі. Юнаки, котрі аж кипіли обуренням, не змогли опертися наказу, і виїхали з Ейтель-Сіріону ще навесні.

О, якою ніжністю світилися обличчя жон лучників, котрі зосталися воювати разом з милими серцю… Насмішкуватий Алмареа ходив тінню за своєю Еленіель, з тихим усміхом торкаючись її руки, пестячи долоні, ніби вони тільки-но зустрілися в лісових хащах поміж квітами. Синьагіл, котрий вичерпав всі доводи, аби відправити Ласселанте до Егларесту, зосереджено продовжував уроки стрільби з лука, які почав їй давати ще в фортеці біля Кам’яної Могили.

І срібний сміх Ельдар дзвенів в Ейтель-Сіріоні, підбадьорюючи Аданів, які хвалилися минулими звитягами та мріяли про майбутні.

Останнього свого вечора в твердині Фіндекано дав звичаєвий баль на честь Середини Літа.

Він переговорив з Гімрінгом — йому відповів Аркуенон, начільник оборони, котрий трохи не плакав від того, що його зоставили з залогою в замку. Майтімо вивів військо, вирушив до Аглонова проходу… Наугрім не підвели