Олег Євгенович Авраменко - Принц Ґаллії

Філіп ніяково закліпав очима:

— Я… я не збираюся кривдити його.

— Атож. Тільки й того, що понад місяць тримаєш його під арештом. Врешті-решт ти доведеш бідолашного хлопця до божевілля. Він навіть спить, як на голках, щохвилини здригається від найменшого шуму, боїться, що це ти завітав, щоб особисто поквитатися з ним за ту прогулянку голяка по коридору. І треба визнати, що його страхи не такі вже й марні. У тебе аж руки сверблять порішити його чи, принаймні, скалічити. І якби не ми з Бланкою… Е, що й казати! Нехай він поїде зі мною — подалі один від одного ви, сподіваюся, трохи вгамуєтеся. Ну як, йде?

Філіп зітхнув:

— Гаразд, бери його. З біса він мені здався!

Ґастон невість чому захихотів, а кішка Марція, переконавшись, що Шатоф’єр не буйствує, вибралася з-під канапи і повернулася до Симона на коліна.

Ернан швидким поглядом оцінив позицію на шахівниці. Філіп грав білими, але його позиція була безнадійною.

— Щось не видно тут Бланчиної руки, — зауважив він. — До речі, де вона?

— У себе, — відповів Ґастон. — З нею лікар.

— Лікар? — сполохався Ернан. — Вона захворіла?

— Та ні, не турбуйся. Просто зранку її замлоїло. Філіп підозрює, що вона вагітна.

— Га?! — вражено вигукнув Ернан. — У нас буде маленький Філіпчик?

— Чи Гелена, — якось невпевнено промовив Філіп.

Ернан пильно поглянув на нього й почухав потилицю.

— Щоб я здох! — пробурмотів він, враз схопився на ноги і прожогом вибіг з кімнати.

Симон підвів голову і здивовано заморгав.

— Що це його припекло?

— Подався забирати з-під арешту Монтіні, — пояснив Ґастон. — Поки Філіп не передумав.

Філіп знову зашарівся і збентежено опустив очі. А Симон нічого не збагнув:

— З якого це дива він має передумати?

Д’Альбре закотив догори очі:

— Однак ти наївний, друзяко! Дитя може бути не від нього, а від Монтіні.

— Он воно що! — протягло мовив Симон, дивлячись на пригніченого Філіпа з щирим співчуттям і водночас трохи зловтішно. — А хіба Бланка не знає, чиє це дитя?

— Та вона сама ще дитя, і якби не Філіп, їй би й на думку не спало запідозрити в себе вагітність. Та й Філіп гарний. Ось уже сім тижнів поспіль він щоночі спить з нею…

— Ну, й що з того? Я з Амеліною…

— Ой, не бреши! Ти з Амеліною явно не спав щоночі, особливо цього літа. І ще одне: коли ти думаєш, що Амеліна знає напевно, чия в неї дитина, то дуже помиляєшся. Дідька лисого вона знає! Бідна сестричка просто розривалася між коханням та подружнім обов’язком — сьогодні з тобою, завтра з Філіпом. Де вже їй знати!

— Припини! — обурено вигукнув Симон, червоніючи від сорому. — Знову розпустив язика! Ну, скільки можна?

— Скільки треба, стільки й можна. Мій язик — кажу, що хочу… Гаразд, облишимо це. Я ось що мав на увазі: майже сім тижнів Філіп щоночі спить з Бланкою.

— І що тут такого?

Д’Альбре знову зітхнув і став розповідати про значення місячних циклів у жінок.

— Тоді чому Філіп сам не розпитав Бланку? — поцікавився Симон, вислухавши вичерпні роз’яснення Ґастона.

— Зрозуміти це легко. Він боїться, що дитина може бути від Монтіні, і потай сподівається, що лікар навчить Бланку, як треба збрехати, щоб переконати його в протилежному.

— Ага! — сказав Симон. — Тепер ясно.

Філіп ще дужче зніяковів: Ґастон ніби прочитав його найпотаємніші думки.

Якийсь час всі троє мовчали, думаючи кожен про своє. Філіп думав про Бланку і молив Господа, Сатану, всіх святих та нечистих, щоб її дитя було від нього. Симон думав про Амеліну — яка ж вона все-таки негідниця, що зраджувала його. Що ж до Філіпа, думав Симон, то так йому й треба. Тепер принаймні знатиме, як це боляче, коли твоя кохана жінка, вагітна а ти не певен від кого — від тебе чи від твого суперника. Та особливо гіркими були Ґастонові думи — але про це ми розповімо трохи згодом і в належному місці.

Отак наша трійця й сиділа мовчки, аж це в передпокої почулися швидкі кроки, потім двері відчинилися і до кімнати увійшла Бланка. Слідом за нею, задоволено всміхаючись, чимчикував Ернан.

— Ось, Філіпе, — сказав він. — Здибав по дорозі твою Бланку з твоїм дитям. Смертовбивство відміняється.

Філіп схопився з крісла, підбіг до Бланки і обняв її.

— Це правда?

— Правда, любий, — пошепки відповіла вона. — Лікар пояснив мені, чому я не могла бути вагітною до тебе.

Філіп полегшено зітхнув, пригадавши надзвичайну дратівливість Бланки в останні дні офіційних торжеств, і міцніше пригорнув її до себе.

— Маленька ти моя дівчинко! Хто б міг подумати, що ти така невігласка… А дитина буде?

— Лікар не наважується стверджувати щось напевно, але думає, що так.

Філіп потерся щокою об шовковисте Бланчине волосся. Пухнаста Марція, радісно муркочучи, терлася об їхні ноги.

— Я такий щасливий, рідна.

— Я теж щаслива, Філіпе, — сказала Бланка. — Господь благословив наше кохання.

Філіп підвів до себе її лице і зазирнув їй у вічі.

— Твоя правда, серденько, — серйозно мовив він. — Дитя, яке ти носиш під серцем, для мене знак Божої ласки. Я давно мріяв стати батьком, і незабаром ця моя мрія здійсниться. З тобою, саме з тобою я пізнаю це щастя. Я так люблю тебе, Бланко, рідна моя, кохана… — Не в змозі далі стримуватися, він припав до її вуст жагучим поцілунком.

Тим часом Ернан значуще підморгнув Ґастонові, той ствердно кивнув у відповідь, схопив Симона за руку і всі троє поквапом залишили Філіпові покої.

— Що трапилося, друзі? — здивовано запитав Біґор вже в коридорі. — Така зворушлива сцена, а ви…

— Тому ми