Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

навіть не читав їх.

Увімкнув камеру.

— Ніколо... Не знаю, що вони тобі наговорили. Не знаю, чи ти

справді віриш у все те, що кажеш. Але знаю, що ніколи не

торкався до тебе зі злості, навіть наприкінці. І, якщо ти справді

мене боялась, я не знаю чому. Я люблю Мей більше за все на

світі. Краще помру, ніж дам комусь її скривдити. А тепер

половина Сонячної системи думає, що я її скривдив...

Він зупинив запис і створив новий.

— Ніколо. Якщо чесно, я не думав, що між нами ще

залишалося щось таке, що можна зрадити.

Він зупинився. Запустив пальці у волосся, а на кораблі

пролунав сигнал про п’ять хвилин. У нього болів кожен окремий

фолікул. Цікаво, чи тому Еймос завжди ходив поголений? Так

багато речей, пов’язаних із перебуванням на кораблі, навіть не

спадають на думку, поки ти на нього не потрапляєш.

— Ніколо...

Він стер усі записи і зайшов у обліковий запис благодійного

фонду. Там була форма захищеного запиту, яка давала змогу

зашифрувати і виконати авторизований переказ, щойно

швидкість світла відправить його на комп’ютери банку. Він

швидко її заповнив. Пролунав сигнал про дві хвилини, гучніший

і наполегливіший. Коли залишалося тридцять секунд, він

повернув їй гроші. Їм більше нічого було сказати одне одному.

Він поклав планшет на місце і знову ліг. Комп’ютер почав

рахувати від двадцяти, і брила вкотре покотилася на нього.

* * *

— Як коліно? — запитав Еймос.

— Непогано, — відповів Пракс. — Я приємно вражений. Думав, буде гірше.

— Цього разу обійшлося без перерозтягнення. Мій палець теж

у нормі.

Кораблем промчав низький звук, і під ногами смикнулася

палуба. Голден, стоячи праворуч від Пракса, переклав автомат

у ліву руку і торкнувся контрольної панелі.

— Алексе?

— Ага, трохи трусонуло. Хочу попросити вибачення, але...

Стривайте. Так, кеп. Стикування відбулось успішно. І вони на

порозі.

Голден знову перекинув автомат на іншу руку. Еймос теж

тримав зброю напоготові. Поряд стояла Наомі, тримаючи тільки

термінал, під’єднаний до керування кораблем. Раптом щось піде

шкереберть, контроль над функціями корабля може стати

у більшій нагоді, ніж зброя. Усі вони одягнені в секційні

обладунки марсіянського війська, якими був укомплектований

корабель. Стиковані кораблі летіли на прискоренні у третину g.

Земні винищувачі так і котили на них.

— Отож, кеп, зброя в руках означає, що ти таки підозрюєш

пастку? — запитав Еймос.

— Ніхто не відмовиться від почесної варти, — відповів Голден.

Пракс підняв руку.

— Тебе більше ніколи до зброї не підпускаємо, — сказав

Голден. — Без образ.

— Та ні, я просто... я думав, що почесна варта має бути на

тому ж боці, як і ті, кого вона захищає.

— Ми трохи підлаштували визначення під себе, — відповіла

Наомі.

У її голосі був тонкий відзвук напруги.

— Це ж просто немічна політиканка, — сказав Голден. — І в цей

пінас не влізе більше двох осіб. Нас більше. А якщо почнеться

катавасія, то Алекс спостерігає з кабіни пілота. Ти ж там, правда?

— Еге ж, — озвався Алекс.

— Тож станеться якась дурниця — і Наомі зможе нас

відсмикнути, а Алекс забере нас подалі звідси.

— І все ж, це не зарадить із винищувачами, — зауважив Пракс.

Наомі поклала йому долоню на руку й ніжно стиснула.

— Не нагнітай паніку, Праксе.

Зовнішній шлюз розімкнувся віддаленим гудінням. Вогні

перемкнулися з червоних на зелені.

— Йой! — вигукнув Алекс.

— Проблеми? — гаркнув Голден.

— Ні, та просто...

Розчинився внутрішній люк, і всередину зайшла найбільша

людина, яку будь-коли бачив Пракс. Вона була в костюмі

з якоїсь посиленої броні. Якби не прозорий візор, він подумав

би, що це двометровий робот на двох ногах. Крізь візор Пракс

помітив жіночі риси — великі темні очі та світло-коричневу

шкіру. В її погляді відчувалася