О. Генрі - Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели

жінкою, подружжям, оскільки вас розлучено відповідальною судовою ухвалою і внаслідок цього ви не маєте права користуватися благами матрімоніального стану.

Ерієла схопила Рейсі за руку. Що вона чує? Чи не означає це, що вона повинна втратити його тоді, коли життя добре навчило їх обох?

— Проте суд готовий, — вів далі суддя, — скасувати поразку в правах, спричинену ухвалою про розлучення. Суд перед вами і може здійснити урочистий обряд вашого одруження, щоб усе стало на свої місця і щоб сторони, які позиваються, могли знову набути почесного і облагороджуючого матрімоніального стану, до якого вони прагнуть. Платня за здійснення згаданого вище обряду в даному разі становить п’ять доларів.

Від останніх слів судді в серці Ерієли зажевріла надія, її рука швидко ковзнула за пазуху. Звідти випурхнула і опустилася вільною голубкою на суддівський стіл кредитка. Бліді щоки Ерієли зарожевіли, коли вони стояли, тримаючись за руки, і слухали слова, що знову поєднували їх.

Рейсі допоміг їй залізти в бідарку і сів поряд. Рудий бичок знов обійшов півколо, і вони, все так же тримаючись за руки, вирушили в гори.

Мировий суддя Бинаджа Віддеп усівся на порозі і скинув черевики. Ще раз помацав пальцями п’ятидоларову кредитку, засунуту в жилетну кишеню. Знову закурив свою бузинову люльку. А головною вулицею селища, по-дурному кудкудакаючи, знову бундючно прошкандибала зозуляста курка.

Дороги, які ми вибираємо[503]

Переклад М. Дмитренка

За двадцять миль на захід від Таксона “Вечірній експрес” зупинився біля водокачки набрати води. Окрім потрібної для паровоза води, цей славнозвісний експрес прихопив і ще дещо не дуже корисне для себе.

Поки кочегар відчіплював шланг, Боб Тидбол, Акула Додсон та на чверть індіанець з племені кріків[504], якого звали Джон Великий Пес, вилізли на паровоз і показали машиністові три круглі дірки на кінцях стволів своїх кишенькових гармат. Ці дірки і їхні можливості справили на машиніста таке сильне враження, що він негайно підняв руки догори, як це роблять вигукуючи: “Та ви що!”, “Не може бути!”

На рішучу й чітку команду Акули Додсона, який був командиром атакуючих сил, машиніст зійшов на землю й відчепив паровоз і тендер. Після цього Джон Великий Пес видерся на купу вугілля, грайливо спрямував на машиніста й кочегара два револьвери і запропонував їм відвести паровоз на п’ятдесят ярдів від состава й чекати там подальших розпоряджень.

Акула Додсон з Бобом Тидболом, зневажливо відмовившись пропускати крізь решето таку бідну на золото породу, як пасажири, кинулися до багатих покладів поштового вагона. Провідника вони захопили зненацька — той був певен, що “Вечірній експрес” не набере нічого гіршого й небезпечнішого, ніж aquo pura[505]. Поки Боб руків’ям свого шестизарядного кольта вибивав цю помилкову думку з голови провідника, Акула Додсон, не гаючи часу, підкладав під сейф у поштовому вагоні чималенький заряд динаміту.

Сейф вибухнув на суму тридцять тисяч доларів золотом і кредитками. Пасажири подекуди висовувалися з вікон, щоб подивитися, де це гримить грім і звідки насувається грозова хмара Кондуктор смикнув за мотузок дзвінка, який легко подався за рукою. Акула Додсон і Боб Тидбол, запхавши здобич у міцну брезентову торбу, вистрибнули з поштового вагона на землю і, спотикаючись у своїх чоботях на високих підборах, незграбно побігли до паровоза.

Машиніст, похмурий і злий, проте досить розумний, підкоряючись їхньому наказу, швидко погнав паровоз геть від нерухомого состава. Але ще до цього провідник поштового вагона, очунявши від застосованого до нього Бобом Тидболом засобу для додержання нейтралітету, вискочив на насип з вінчестером у руках і взяв участь у цій грі. Містер Джон Великий Пес, сидячи на тендері з вугіллям, ненароком зробив помилковий хід, підставивши себе під кулю, і провідник вдарив його козирем. З кулею між лопаток метис — лицар з великої дороги — гепнувся додолу, збільшивши в такий спосіб частку здобичі кожного із своїх партнерів на одну шосту.

За дві милі від водокачки машиністу наказали зупинитися. Грабіжники зухвало помахали йому на прощання рукою і, стрімголов скотившись з насипу, зникли в густих заростях, що тяглися вздовж залізниці. Через п’ять хвилин, продершись крізь хащі чапарелю, вони дісталися до лісу, там до нижніх гілок високих дерев було прив’язано троє коней. Один з них чекав Джона Великого Пса, якому вже ніколи не судилося їздити на ньому ні вдень, ні вночі. Знявши з цього коня сідло й вуздечку, грабіжники відпустили його на волю. А на тих двох вони посідали самі, перекинувши торбу через луку[506] сідла, і швидко, але обережно поскакали спочатку лісом, потім дикою пустельною ущелиною. Тут кінь, яким їхав Боб Тидбол, послизнувся на вкритому мохом камені і зламав передню ногу. Грабіжники негайно пристрелили його й сіли порадитись, як їм бути далі. Проскакавши звивисту й заплутану дорогу, вони поки що перебували в безпеці. Від найшвидшої погоні їх відділяло багато миль і годин. Кінь Акули Додсона з вуздечкою на шиї, тягнучи по землі мотузок і поводячи боками, вдячно скуб траву на березі струмка. Боб Тидбол розв’язав торбу і, по-дитячому радісно сміючись, вигріб з неї обома руками акуратно заклеєні пачки кредиток і торбинку із золотими монетами.

— Слухай, старий розбійнику, — весело звернувся він до Акули Додсона, — ти правильно сказав, що діло вдасться. Щодо грошей, то ти в Арізоні хоч кого переплюнеш.

— Що ж нам робити з конем для тебе, Бобе? Довго сидіти тут нам не можна. Ще й не світатиме, як на наш слід нападуть.

— Ну, доведеться твоєму скакуну поки що везти нас двох, — відповів життєрадісний Боб. — А там прилучимо до нашого товариства першу ж коняку, яка попадеться. Хай йому всячина, добрячий улов, га? Якщо вірити позначкам на цих пачках, то тут тридцять тисяч доларів — по п’ятнадцять тисяч на ніс!

— Це менше, ніж я сподівався, — мовив Акула Додсон, легенько підштовхуючи носком чобота пачки грошей. І перевів замислений погляд на мокрі боки свого стомленого коня.

— Старий Болівар геть стомився, — повільно мовив. — Шкода, що твій гнідий поламав ногу.

— Ще б не шкода, — щиросердно погодився Боб, — але нічого не вдієш. Болівар у тебе як грім — він доставить нас туди, де ми зможемо добути свіжих коней, для нього це іграшки. Хай йому чорт. Акуло, це ж просто сміх, та й годі — ти приїхав із Сходу й даєш нам, хлопцям із Заходу, теж не в тім’я битим,