Ернест Міллер Хемінгуей - Твори в 4-х томах. Том 4

обіллють вином, а недовго і зовсім загубити її. Якщо якась подружня пара і могла безкарно побувати в Памплоні, то це Кармен і Антоніо, але Антоніо не взяв Кармен з собою. Фієста в Памплоні — чоловіча справа, а від жінок тільки чекай біди, не тому, що вони хочуть цього, але так якось виходить, що або вони щось накоять, або самі потраплять у біду. Колись я написав про це книжку. Зрозуміло, якщо ви знайдете жінку, яка говорить по-іспанському і тому не приймає жарти за образу, здатна день і ніч пити вино й танцювати з кожним, кому тільки заманеться її запросити, не заперечує, коли на неї ллється й сиплеться всяка всячина, жити не може без оглушливої музики й безугавного шуму, палко любить фейєрверк, надто якщо ракети падають зовсім поряд або наскрізь пропалюють сукню, не бачить нічого безглуздого в тому, що ви ризикуєте потрапити бику на роги задля забавки і цілком безкоштовно, не простуджується, коли мокне під зливою, обожнює куряву і безладдя, залюбки їсть де і як попало, уміє обходитися без сну і без гарячої води і все ж бути завжди свіжою й чистою, — якщо ви знайдете таку жінку, привозьте її. І тоді вона напевно втече від вас до когось кращого.

Памплона, як завжди, вирувала, запруджена туристами та різношерстим людом, але було багато і фешенебельної публіки з усіх кінців Наварри. Цілий тиждень ми спали менше чотирьох годин на добу, та й то під дріб барабанів, пронизливі звуки дудок, що висвистують старовинні мелодії, і тупіт невтомних танцюристів. Я вже описав Памплону раз і назавжди. Там усе залишилося по-давньому, лише кількість туристів на сорок тисяч збільшилася. Коли я вперше був у Памплоні майже чотири десятиліття тому, там і двадцяти приїжджих не набралося б. А тепер у деякі дні, кажуть, їх ледве не сто тисяч. Але оскільки туристів ніхто не рахує, то цифри називають різні.

Антоніо виступав у Тулузі 5 липня, але він усе ж таки встиг приїхати вчасно до першого пробігу биків, який відбувся вранці 7-го. Сам він у Памплоні не мав виступати, бо сталася якась плутанина з ангажементами, коли він, на самому початку сезону, перейшов від свого антрепренера до братів Домінгінів. Антоніо любив фієсту в Памплоні і дуже хотів погуляти на святі разом з нами. Ми й погуляли. Ми гуляли без перепочинку п'ять діб. Після цього він поїхав до Пуерто-де-Санта-Марії, де йому випадало виступати 12 липня з Луїсом Мігелем та Мондено. Але там Антоніо спіткала невдача, — вперше за весь рік Луїс Мігель затьмарив його на арені під час спільного виступу.

Згодом я запитав його, як це сталося. Він сказав, що Луїсу Мігелю бики дісталися кращі, але й сам він працював куди гірше, ніж у попередніх боях цього сезону.

— Ми погано тренувалися в Памплоні, — сказав я.

— Мабуть, ми тренувалися не зовсім так, як треба, — погодився він.

Ми не збиралися тренуватися в Памплоні, але й не передбачали, що раннього ранку один з биків Пабло Ромеро нападе на Антоніо і ткне його рогом у праву литку, а Антоніо після перев'язки і протистовбнячного щеплення не звертатиме на рану увага. Він танцював цілу ніч, щоб нога не здерев'яніла, а другого ранку знов бігав за биками, щоб показати своїм памплонським приятелям, що він відмовився виступати у них не тому, що йому не сподобалися бики. Він навіть ні разу не глянув на свою рану і не показав її хірургові при цирку, щоб ніхто не подумав, що він надає їй бодай найменшого значення, і щоб не хвилювати Кармен. Коли трохи згодом рана нагноїлася, Джордж Севірс, лікар із Сан-Веллі, наш добрий знайомий, промив її, перев'язав як слід, і робив це щодня, а потім Антоніо з ще не загоєною раною поїхав на кориду в Пуерто-де-Санта-Марію.

Потім я довідався від друзів, що у Пуерто у Луїса Мігеля справді були ідеальні бики, і працював він чудово, а потім пустив у хід усі свої трюки і навіть поцілував одного бика в морду. Антоніо дісталися два нікудишні бики, причому другий із них був дуже небезпечний. Першого бика він убив невдало, але із другого, дуже важкого, він витиснув усе, що міг, і забив його з блиском, за що й дістав у нагороду вухо. Мондено показав добрий клас з обома своїми биками, дуже нелегкими, і за першого його також нагородили вухом. Але героєм дня був Луїс Мігель.

Я затримався в Памплоні, бо під час купання в Іраті Мері наткнулася на камінь і зламала великий палець на нозі. Нога в неї дуже боліла, і вона насилу ходила, важко спираючись на палицю. Можливо, ми все-таки занадто розгулялися на фієсті. Першого ж вечора ми з Антоніо примітили дуже елегантний маленький автомобіль французької марки, в якому сиділо двоє, Чоловік і чарівна молода дівчина. Антоніо, скочивши на капот, зупинив машину. З нами був і Пепе Домінгін, і як тільки ті, що їхали в машині, вийшли, ми заявили чоловікові, який виявився французом, що він може йти, а дівчину ми беремо в полон. І машину теж візьмемо, бо в нас скрута з транспортом. Француз поставився до цього вельми добродушно. З'ясувалося, що дівчина — американка, а він тільки проводжає її до готелю, де вона повинна зустрітися з своєю подругою. Ми сказали, що все влаштуємо і vive la France et la pomme de terre frites[3].

Наш «негр», обізнаний з усіма вулицями Памплони, розшукав подругу, — мабуть, ще чарівнішу, ніж перша полонянка, і ми гуртом вирушили по оздоблених прапорами темних, вузьких вуличках старого міста до шинку, куди Антоніо неодмінно хотів затягти нас, і там ми допізна танцювали й співали. Потім ми відпустили наших полонянок на слово честі, і вранці обидві вони, свіжі, гарненькі й чепурні, з'явилися до бару Чоко, коли перші танцюристи й барабанщики йшли мимо, прямуючи на площу, і весь липень вони не тільки не думали про втечу, а й слухняно дали повезти себе наприкінці місяця на ферію до Валенсії. Цікавий вийшов місяць, можете мені повірити.

Захоплення гарненьких полонянок не завжди зустрічає схвалення в родинному колі, але наші були такі милі й товариські, так легко й весело переносили полон, що всі дружини гостинно зустрічали їх, і навіть Кармен погодилася з нашою думкою, коли познайомилася з ними в «Консулі», де 21 липня ми святкували її день народження разом з моїм.

Тим часом ми знайшли спосіб розвіювати чад фієсти