Стівен Кінг - Вовки Кальї. Темна вежа V

віддаляються Слайтмен і Енді, та гірко всміхнувся через кумедну різницю в їхньому зрості. Коли його батько бачив схожу парочку на вулиці, то неодмінно казав: «Цих двох — у водевіль». То був найбільший жарт, на який міг здобутися Елмер Чемберз.

Коли ті двоє зникли з поля зору, Джейк глянув на підлогу. Пилу, звісно, не було. А отже, не було й слідів. Він мав би це помітити, коли зайшов. Роланд би обов’язково помітив. Роланд помічав усе.

Джейк хотів якнайшвидше піти, але змусив себе трохи зачекати. Прожектори спалахнуть, Слайтмен і Енді можуть озирнутися. І, можливо, подумають, що то печерний кіт пробіг перед Доґаном. Але покладатися на «може» він не хотів. Щоб згаяти час, вирішив роздивлятися панелі керування. На більшості стояв знак «Ламерк Індастріз», але були й знайомі Джейкові логотипи «Дженерал Електрик» і «АйБіЕм» та один незнайомий — «Майкрософт». На всіх приладах цих трьох компаній стояв штамп «Виготовлено в США». Пристрої «Ламерк» не мали такого маркування.

Джейк був упевнений, що ті клавіатури, які він бачив (було їх щонайменше дві дюжини), контролювали комп’ютери. Якими ще прибамбасами нафарширували цю будівлю? Скільки їх досі працювало? Чи зберігали тут зброю? Щодо зброї він дуже сумнівався, бо ж у такому разі її б уже давно списали. Чи прибрав би до рук той самий робот-вістовий Енді (і багато інших функцій).

Минуло трохи часу, і Джейк вирішив, що тепер йому ніщо не завадить піти… звісно, якщо він буде дуже обережний, повільно поїде до річки й на ранчо повертатиметься манівцями. Уже біля дверей йому сяйнула інша думка. Чи записала камера спостереження їхній з Юком візит у Доґан? Чи залишилася десь касета? Він подивився на робочі телеекрани, найдовше затримавшись поглядом на тому, що показував саму залу керування, їх з Юком було видно. Камеру було встановлено високо, під таким кутом, що все приміщення було як на долоні.

«Нехай, Джейку, — порадив голос стрільця у нього в голові. — Ти тут нічим не зарадиш, тож забудь. Якщо підеш вишуковувати цю касету, то залишиш сліди. Чи ненароком увімкнеш сигнал тривоги».

Думка про сигналізацію переконала його остаточно. Він узяв на руки Юка (і з міркувань безпеки, і щоб трохи заспокоїтись)і вийшов надвір. Його поні дожидався там, де Джейк його залишив, сонно пощипував листя в місячному сяйві. На твердому глиняному ґрунті не було жодних слідів… але Джейк і сам їх не залишав. Енді своєю вагою провалив би ґрунт і лишив відбитки ніг, але сам Джейк для цього надто мало важив. Напевно, батько Бенні також.

Облиш. Вони повернулися б, якби тебе викрили.

З цим важко було не погодитися. Та все одно Джейк почувався, мов та Золотокоса, що навшпиньках прокрадалася з хатини трьох ведмедів. Він вивів поні на дорогу, натягнув плащ і посадив Юка в передню кишеню. Вилазячи в сідло, добряче стукнув шалапута об луку.

— Ой, Ейк! — ображено сказав Юк.

— Не плач, дам калач. — Джейк розвернув поні у бік ріки. — Сиди тихо.

— Ихо, — погодився Юк і підморгнув. Джейк запустив пальці в густу шерсть і почухав пухнастика там, де йому подобалося найбільше. Юк заплющив очі, кумедно витягнув шию і від утіхи показав зуби.

Біля ріки Джейк спішився і визирнув з-поза каменя в обидва боки. Скрізь було тихо й сонно, але всю дорогу на протилежний берег його серце тріпотіло в горлі. Подумки він весь час намагався придумати, що скаже батькові Бенні, якщо той гукне його і спитає, куди це він ходив серед ночі. І, як на зло, нічого не спадало на думку. На уроках англійської він майже завжди отримував найвищі оцінки за творчі завдання, але тепер відкрив для себе, що страх і винахідливість непоєднувані. Якщо батько Бенні гукне Джейка, він пропав. Ні за цапову душу.

Але його ніхто не покликав: ні на річці, ні дорогою до «Рокінг Б», ні коли він розсідлував і обтирав коня. Все навколо було занурене в тишу. І Джейкові це було на руку.

ТРИНАДЦЯТЬ

Джейк ліг на підлогу й до підборіддя вкрився ковдрою, Юк застрибнув на ліжко Бенні й ліг, знову скрутившись бубликом і прикривши носа хвостом. Пробурмотівши щось крізь сон, Бенні простягнув руку й погладив звірка.

Стурбований, Джейк дивився на хлопчика, який спав. Бенні подобався йому — своєю відкритістю, охотою до розваг, готовністю важко працювати, коли це було необхідно. Йому подобався дзвінкий заразливий сміх Бенні, коли щось його розвеселяло, схожість їхніх поглядів на різні речі, і…

І до сьогоднішнього вечора батько Бенні йому також подобався.

Він пробував уявити собі, як подивиться на нього Бенні, коли дізнається, що а) його батько зрадник, б) що його друг його виказав. Джейк думав, що з гнівом він зможе впоратись. Найважче буде пережити образу.

Думаєш, усе обмежиться просто образою? Поміркуй добре. Під світом Бенні Слайтмена не так багато опор, а те, що ти зробиш, їх усі з-під нього виб’є. Усі до одної.

Не я винен, що його батько — шпигун і зрадник.

Але Бенні також не був у цьому винен. Та й сам Слайтмен-старший сказав би, що то навіть не його провина, що його змусили. І Джейк здогадувався, що доля правди в цьому була. А з погляду батька Бенні, щира правда. Що такого мали в собі близнюки Кальї, що були такою бажаною здобиччю для Вовків? Розгадка, певно, крилася в їхньому мозку. Певний фермент чи секрет залоз, яких не виробляв мозок дітей-одинаків. Може, фермент чи секрет, що породжували феномен так званої телепатії близнюків. Хай що то було, Бенні Слайтмен мав це в собі, бо Бенні Слайтмен лише скидався на одинака. Його сестра померла? Важка ситуація, але буває, чи не так? Дуже важка, особливо для батька, який любив своє єдине тепер дитя. І не міг отак просто його віддати.

А якщо Роланд його вб’є? Як тоді подивиться на тебе Бенні?

Колись, у іншому житті, Роланд обіцяв подбати про Джейка Чемберза, а сам кинув його в темну прірву. Тоді Джейк думав, що гіршої зради не буває. Але тепер сумнівався. Дуже сумнівався. Ці болючі думки ще довго не давали йому заснути. Але зрештою, за півгодини до того, як обрію торкнулися перші промені світання, Джейк занурився в тривожний поверховий сон.

Розділ IV

ЩУРОЛОВ

ОДИН

— Ми ка-тет, — сказав стрілець. — Ми одне з багатьох. — Помітивши сумнів у погляді Каллагена, який годі було з чимось сплутати, він кивнув. — Так, отче, ти один