Аліна Центкевич - Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рісер-Ларсен припав до секстанта і, зловивши сонце у вічко, підняв руку.
— Під нами полюс! — урочисто вигукнув він.
Норвезький прапор скинули разом Руал Амундсен і Оскар Вістінг — покорителі протилежного полюса землі; американський прапор скинув Лінкольн Елсуорт, італійський — Умберто Нобіле.
Загострені внизу алюмінієві стержні, до яких було прилаштовано прапори, один за одним увіткнулися в кригу.
Поскидавши шапки, полярники довго дивились, як майорять на вітрі барвисті полотнища прапорів.
Потім Рісер-Ларсен узяв курс на Аляску, до Барроу. Внизу пропливали незвідані, дуже важкі для навігації простори, названі «полюсом недоступності».
«Вони цілком заслуговують на таку назву, — занотував у щоденнику подорожі Елсуорт. — Ніби якісь могутні злі сили вели тут одвічну запеклу боротьбу. Найвідважніші з нас, найохочіші до пригод були щасливі, що не треба плентатися пішки чи пробиватися на кораблі через цей неймовірний льодовий хаос».
Поодинокі сірі пасма туману раптом почали згущатися і незабаром щільно облягли дирижабль, що своєю формою дуже скидався на корабель. Уся його поверхня непомітно взялася тонким шаром льоду, шибки в ілюмінаторах стали матовими. Амундсену досить було кинути погляд на заклопотане обличчя Рісер-Ларсена, щоб одразу все зрозуміти. Обледеніння! Якась невидима сила пригальмувала рух. Мотори почали працювати важче, а їхній гул став якийсь глухий і незнайомий.
Льодовий панцир ставав дедалі грубший. Товща білої оболонки росла на очах. Дирижабль почав спускатися до невидимих внизу торосів. Амундсен занепокоєно дивився на висотомір. Стрілка прилада невблаганно повзла ліворуч, до нуля. Зненацька, наче постріл з рушниці, пролунав сухий тріск… Гостра льодяна брила вдарила в стінку корабля. Поволі обертаючись, пропелери відкидали куски льоду, що, наче ворожі снаряди, гупали в напнуте полотно обшивки, дірявлячи її, пробиваючи наповнені газом камери, влучаючи в механіків, які поспішно латали діри. Дирижабль почав вібрувати.
«Лід знову ставав нашим ворогом, — писав Амундсен у щоденнику подорожі. — Мало не кожну хвилину він загрожував нам страшною перспективою вимушеної посадки і пішого походу на Аляску, до якої залишалося ще чотириста кілометрів».
У кабіні дирижабля раптом розлігся жалісний лемент. Це песик-маскотка, що досі спокійно лежав у спальному мішку поруч свого хазяїна Нобіле, несподівано завив, ніби передчуваючи нещастя. Полковник кинувся до стерна.
Льодове бомбардування не припинялося, наповнюючи гондолу гуркотом канонади. «Норвегія», неначе поранений звір, ледве повзла. Механікам було дано розпорядження перейти на подачу двигунам збагаченого пального. Мотори запрацювали на повну потужність, але невдовзі швидкість знов упала до сімдесяти кілометрів за годину. Над дирижаблем нависла загроза катастрофи.
— Капітане, треба піднятися понад хмари! — заявив Рісер-Ларсен.
Розгублений Нобіле надто рвучко шарпнув на себе стерно, і дирижабль став майже у вертикальне положення. Стрімко йдучи вгору, він не слухався висотного стерна.
— На поміч! — безпорадно крикнув приголомшений Нобіле. — Усі перейдіть негайно на ніс. Усі.
— Без паніки! Досить і трьох! — відповів йому Вістінг.
І троє норвежців кинулися вперед по вузькому трапу, прокладеному під газозбірниками вздовж, дирижабля. Їхньої ваги вистачило, щоб вирівняти літ.
Спостерігаючи з передньої навігаційної гондоли льодову обстановку на океані й заразом видивляючись, чи немає на цих, ще не розвіданих просторах якого-небудь невідомого острівця, Амундсен з жахом помітив, що ніс дирижабля стрімко опускається вниз… Швидко наближалося крижане поле. Ще мить — і… Приголомшений, він оглянувся назад. При висотному стерні завмер Нобіле. Його судорожно затиснуті на стерні руки знерухоміли. Рісер-Ларсен метнувся вперед і, відштовхнувши розгубленого Нобіле, поволі, дуже обережно вивів повітряний корабель з піке.
Амундсен з полегкістю зітхнув. «Катастрофи уникли, а вона була зовсім близько, — записав він у бортовому журналі. — Кормова гондола пройшла за якихось півметра від поверхні криги».
На сорок шостій годині польоту стомлені аеронавти побачили крізь укриті інеєм шибки ілюмінатора засніжене узбережжя Аляски. Та через низьку хмарність штурман не міг точно визначити, де саме перебуває корабель — на заході чи на сході від Барроу. Ясно було тільки одне: шар льоду на обшивці дедалі наростав і своєю вагою притискував дирижабль до землі. У просвіті між хмарами Амундсен помітив занесені снігом будиночки якогось невеликого селища. Серце у нього заколотилося: це був Уейнрайт, де зазнав катастрофи «юнкерс». Місце колишньої поразки ставало тепер місцем перемоги!
Але радість тривала недовго. Дужий вітер кидав дирижабль, немов іграшку, то притискаючи його до землі, то знову пориваючи вгору. За таких умов політ над мало відомим гірським пасмом Аляски був небезпечний.
— Повернути на схід, у відкрите море! — паказав Амундсен. Там не загрожувала небезпека наразитися на гострі гранітні скелі, зате внизу на дирижабль люто накинувся ураган. Здавалося, він ось-ось розірве його на шматки.
Коли небо нарешті прояснилося, астрономічні виміри показали, що корабель занесло далеко від берега. За ці довгі години польоту ніхто не зімкнув очей. Ніхто, крім радіотелеграфіста й штурмана, навіть не сідав. Люди були вкрай стомлені. На шістдесят шостій годині польогу всі вже вибивалися з останніх сил. Коли на світловому табло загорілася червона лампочка, що було сигналом запустити мотор, італійський механік довго не міг підняти руки. Амундсен зрозумів: екіпаж такий виснажений, що летіти далі, аж до самого Нома, дуже ризиковано. Тому, спостерігши ледве помітне серед снігу селище, наказав:
— Приземлятися!
Якір довго ковзав по мерзлій землі. Гнана вітром «Норвегія» неслась прямо на будинки. Кілька чоловік екіпажу, коли дирижабль був уже невисоко, зіскочили на землю і повисли на канатах. На поміч поспішили мешканці селища.
Уже наступного дпя до найближчої радіостанції помчала собача упряжка, везучи довгу депешу:
«Перший в історії трансполярний переліт з Європи до Америки через Північний полюс закінчився успішним приземленням у селищі. Теллер на Алясці, за дев'яносто кілометрів від Нома. Експедиція Амундсена — Елсуорта на дирижаблі «Норвегія» за сімдесят дві години пролетіла п'ять з половиною тисяч кілометрів».
Палкі привітання, з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.