Ніл Гейман - Кораліна

найкрихітніші його часточки і намагаючись розтягти цей свій обідець якнайдовше. Та ось яблука не стало, а вона все одно була голодна. Тоді їй сяйнула думка, й вона прошепотіла:

— Коли карга прийде випустити мене, чом би вам трьом не вийти разом зі мною?

— Ми й хотіли б, — зазітхали ті три ледь чутні голосочки. — Але ж вона позабирала наші серця. Тепер нам можна перебувати лише в темних, пустих місцях. Світло попече нас і спалить.

— Ох! — сумно видихнула Кораліна.

Вона заплющила очі, від чого пітьма стала ще темніша, поклала голову на скручений светрик і заснула. А коли засинала, їй здалося, ніби вона відчула якийсь примарний, зате ніжний, поцілунок на своїй щоці, й тонесенький голосочок прошепотів їй на вухо — такий тихий, що його наче й не було зовсім, швидше лагідний подих, ніж голос, аж Кораліна ладна була повірити, що їй це причулося.

— Дивись крізь той камінчик! — промовив голосочок. І тоді Кораліна й заснула.

Розділ 8

Тепер «інша мати» мала здоровіший вигляд, ніж досі: щоки їй ледь зарум’яніли, а коси її ворушилися ліниво, мов розімлілі змії в теплий день. Чорні ґудзі її очей виблискували, мов хто їх допіру начистив-відполірував.

Вона пройшла крізь дзеркало, от ніби то було не щось тверде, а рідке, як вода, й витріщилася на Кораліну. Потім відімкнула дверцята маленьким срібним ключем. Узяла Кораліну на руки, достоту як це робила справжня Коралінина мама, коли її донечка була набагато менша, і ну люляти ще напівсонну дитину, от ніби то було немовля.

«Інша мати» занесла Кораліну до кухні й дуже обережно поклала її на бар-стійку.

Кораліна зробила зусилля, щоб прокинутися, пам’ятаючи тільки, що її допіру люляли й любили, і бажаючи, щоб це тривало й далі... але за мить збагнула, де це вона і з ким саме.

— Бачиш, люба моя Кораліно, — обізвалася до неї її «інша мати», — я прийшла й забрала тебе з тієї шафки. Тобі треба було піднести урок, але ми тут пом’якшуємо наші вироки милосердям, ми любимо грішника й ненавидимо гріх. І віднині, якщо ти будеш доброю дитиною, що любить свою матір, якщо будеш слухняна й говоритимеш чемно, ми з тобою, я і ти, чудово розумітимем — і любитимем! — одна одну.

Кораліна продерла заспані очі.

— Там, у комірчині, були й інші діти, — повідомила вона. — Давні, з давно минулих часів.

— Справді? — перепитала «інша мати», жваво рухаючись поміж сковорідками й холодильником, носячись із яйцями й сирами, маслом та шматом покраяного бекону.

— Так, — наполягала Кораліна. — Вони були там. Гадаю, ви хочете перетворити й мене на одну з них. На мертву шкаралущу.

«Інша мати» лиш лагідно усміхнулася. Однією рукою вона била яйця й виливала їх у миску, а іншою підбивала й вертіла їх. Тоді кинула кавалок масла на сковорідку, де воно засичало, запирхало, а господиня тим часом порізала сир тонкими шматочками. Тоді злила розтоплене масло й сир в яєчну суміш і знов усе те попідкидала-поколотила.

— А я думаю: ти просто дурненька, моя люба! — відповіла «інша мати». — Я люблю тебе. І завжди тебе любитиму. До речі, ніхто розумний не вірить у привидів. А це тому, що всі вони такі брехуни! Вчуй дух чудового сніданку, що я готую для тебе. — Вона вилила жовту суміш на сковорідку. — Омлет із сиром. Твій улюблений!

Рот Кораліни наповнився голодною слиною.

— Ви любите ігри, — сказала дівчинка. — Таке мені розповіли.

Чорні очі «іншої матері» зблиснули.

— А хто ж їх не любить! — тільки й мовила вона.

— Еге ж, — сказала Кораліна. Вона злізла з бар-стійки й сіла за кухонний стіл.

Бекон шкварчав і пирхав на ґрилі. Пах він чудесно.

— Чи не було б вам приємніш, якби ви здобули мене в чесному змаганні? — запитала Кораліна.

— Можливо, — відповіла «інша мати». Вона хоч і зберегла незворушний вигляд, але її пальці засіпались, забарабанили, а червоний язик облизав їй губи. — Що саме ти пропонуєш?

— Я, — сказала Кораліна, обхопивши руками коліна, щоб не трусились, — якщо програю, залишуся тут із вами навіки й дозволю вам любити мене. Буду вам щонайсумліннішою дочкою, їстиму вашу їжу й гратимуся в «щасливі сім’ї». І дозволю, щоб ви нашили мені ті ваші ґудзики на очі.

«Інша мати» втупилася в неї, не кліпаючи чорними ґудзиками очей.

— Звучить дуже гарно, — похвалила вона. — А якщо ти не програєш?

— Тоді ви мене відпускаєте. І відпускаєте всіх: моїх справжніх батька-матір, тих померлих дітей — усіх, кого ви запопали у вашу пастку.

«Інша мати» вийняла бекон із-під ґриля й виклала його на тарілку. Тоді скинула сирний омлет зі сковорідки на тарілку, та так управно, що він мов сам собою склався в чудову омлетову форму.

Жінка поставила тарілку зі сніданком перед Кораліною, а ще — склянку свіжовичавленого помаранчевого соку й кухоль пінистого гарячого шоколаду.

— Так! — сказала вона. — Мені до вподоби ця гра. Але яка саме буде у нас гра? В загадки? На знання? Чи на вправність?

— Гра в пошуки-роздобутки, — запропонувала Кораліна. — Пошуки речей, людей.

— І що ж, на твою думку, ти маєш вишукати у цій грі в хованки, Кораліно Джонс?

Кораліна повагалася мить, а тоді сказала:

— Моїх батьків. І душі дітей, що в задзеркаллі.

«Інша мати» так звитяжно заусміхалась, аж Кораліна засумнівалася: чи правильний зробила вона вибір? Одначе вже не передумаєш: пізно!

— Домовились! — кинула «інша мати». — А зараз з’їж свій сніданок, моя солоденька. Не потерпай: він тобі не зашкодить.

Кораліна втопила очі в той сніданок, ненавидячи себе за те, що піддалася так легко. Але ж вона помирала з голоду!

— Як я можу бути певна, що ви дотримаєте слова? — запитала Кораліна.

— Я присягнусь! — запевнила «інша мати». — Присягаюся могилою моєї рідної матері!

— А вона в могилі? — доскіпувалася дівчинка.

— О так! — вигукнула «інша мати». — Я сама її туди поклала. А тоді бачу: мати силкується вилізти звідти! То я її знов туди запхнула.

— Покляніться чимось іншим — щоб я могла покластися на ваше слово!

— Моєю правицею! — піднесла свою праву руку