Олександр Васильович Донченко - Вітер з Дніпра

— А про сома! Напиши — Бицик обов'язково впіймає сома! А Матільда тепер має аж шістнадцятеро поросят!

— «І приїздіть до нас, Павле Петровичу! Ми вам покажемо водохід!»

— «Покуштуєте огірків з Проньминої грядки. І ше є у нього підзорна труба. Вона справжня-справжнісінька, тільки розбите скло…»

Дід Галактіон поважно скинув картуз і сказав:

— Пиши, онучко: «Привіт вам Павле Петровичу, на многі літа від діда Галактіога, котрий пасічник у колгоспі. Мед у нас чистий, як сльоза, котрий жовтий, — із гречки, а котрий білий, як сметана, — із пахучої липи».

Дід Галактіон змахнув сльозу — схвильований і розчулений, — і закінчив:

— Пиши, онучко: «Шістдесят років їздив дід Галактіон на чужих волах, а тепер має Дід Галактіон три трактори в колгоспі, чотири машини-водохід і купує собі дід Галактіон велосипед на двох колесах, котрі з шинами, а всередині повітря і спереду руль».

Коли скінчили листа і критичним оком перевірили писання, всі гучно заплескали в долоні, бо лист був дуже хороший і чисто написаний, лез жодної помилки і клякси. І всі по черзі почали ставити свої підписи.

Перша підписалася Олеся, другий — дід Галактіон (він хоч не піонер, так характер у нього піонерський), третій — Кузька. Він, як йдичить «слідопиту», поставив замість підпису якісь незрозумілі знаки (між нами кажучи, це були звичайні літери, але такі криві й горбаті, що скидались на таємничі умовні знаки — Кузька з письма частенько має незадовільно).

Дали — Павлик. І тут. Тут Вибачте, я хвилююсь. Тут трапилась неприємна історія. Дуже неприємна історія для Павлика…

Перед тим, як узяти ручку, хлопчик витяг з кишені хусточку. Звичайну хусточку і почав витирати нею пальці. Павлик прийшов сюди просто з свого сарайчика, просто від водохода, і на пальцях у нього були сліди фарби.

І ось… ось Олеся раптом ступила крок уперед. До винахідника. До Павлика… Її очі були розширені. Наче побачила дівчина щось страшне. А проте вона дивилась тільки на хусточку в руках у Павлика, на білу хусточку з синьою мережкою.

— Це… це твоя? — глухо, майже пошепки, спитала вона.

Мов вітрець який майнув над головами дітей, і стало раптом тихо-тихо… В цій тиші приглушено прозвучав голос Павлика:

— Мо… моя.

— Неправда! Це та сама хусточка… Моя! Вона зникла тоді, в лісі, коли я впала непритомною. Вона була з пряниками…

— Я не знав… Слово честі — не знав!

— Ти не знав? Ще й слово дає! Коли в тебе хусточка — це доказ! — гукнув схвильований, збуджений Кузька. — Ти і є хуліган! Ти вдарив Олесю! Не дати на ньому на підпис листа! Геть від нас! І водохода твого нам не треба.

Другої половини слова Кузька не встиг вимовити. Просто перед його очима зненацька з'явилось червонобоке, привабливе яблуко.

— Ростемо, Кузько? Візьми яблучко… З'їж. Прохолонь трохи…

Кузька мимохіть узяв у піонервожатого яблуко і розгублено подивився на хлопців — чи справді з'їсти, чи це тільки жарти?

Василь непомітно ввійшов раніше і чув усю розмову. Він звернувся до Павлика.

— Скажи, Павле, де ти взяв цю хусточку?

— У лісі. Я знайшов її… Ні, не знайшов. Мені її приніс Куцак. У зубах…

— У зубах? — знову вигукнув Кузька. — Ловкий у тебе Куцак, хусточки з пряниками приносить! Хто цьому повірить? Ми хулігана скрізь шукали, я черевік на сто ніг приміряла, а він, хуліган, ось перед нами!

— Хлопці, не гарячіться. Почекайте, — сказав піонервожатий.

— Чого чекати, Василю? Все ясно: хуліган — він.

Любі читачі, ви пам'ятаєте, звичайно, історію з хусточкою? Пам'ятаєте ніч у лісі під Івана Купала? Чи думав ч, хто з вас, що ця хусточка знову так несподівано з'явиться з Павликової кишені для того, щоб обвинуватити Павлика в хуліганському нападі на Олесю? Ви знаєте, що коли б хустина вміла розмовляти, вона, напевне, посвідчила б, що Павлик ні в чому не винуватий. Справжній винуватець сидить зараз між дітворою. Ви добре пам'ятаєте його ім'я, його обличчя то червоніє, то блідне, його очі бігають на всі боки, як спіймані мишенята. Він піонер. Напевне, він зараз устане й розповість усе, як було.

І справді всі почули голос Євгешки:

— Хлопці… Стривайте… Я скажу…

Все стихло. Всі дивились на Євгешку. І всі побачили, як він раптом зіщулився, зігнувся, наче живіт у нього заболів, і промимрив:

— Та ні… Я нічого… Шкода Павлика. Факт…?Повернувся і важко пішов на своє місце. Піонервожатий пильно подивився йому вслід, потім голосно сказав:

— Хлоп'ята, і вишка, і водохід — наша загальна справа. Ніхто з вас не повинен ображати Павлика. А про його вчинок ми поговоримо на зборах загону.

Павлик зблід. Він тремтів від страшної образи. Він знав, що Олесю хтось ударив каменем і Кузька шукає хулігана, але про хусточку, про хусточку він почув сьогодні вперше.

Власне кажучи, той випадок, коли Куцак приніс у зубах хустину з пряниками, трапився давно, але хлопець ніколи не думав, що цей гостинець належав Олесі. Заклопотаний невдачею з водоходом, Павлик нікому не розповів про таємничі пряники і незабаром зовсім забув про них. Але в кишені лишилась хусточка.