Стівен Кінг - Загублена земля. Темна вежа III

заснув, а коли прокинувся, Волтер був мертвий. Мертвий уже сотню років, якщо не більше. Від нього не лишилося нічого, крім кісток, що саме по собі відповідало ситуації, бо ми розмовляли в місці для кісток.

— Ого, мабуть, балачка таки була довгою, — сухо сказав Едді.

Почувши це, Сюзанна трохи насупила брови, але Роланд лише кивнув.

— Дуже–дуже довга, — підтвердив він, дивлячись на вогонь.

— То ти вирушив уранці і вже ввечері був біля Західного моря, — сказав Едді. — І тієї ночі повилазили омаромонстри, так?

Роланд знову кивнув.

— Точно. Але, перш ніж залишити місце, де ми з Волтером розмовляли… чи спали… чим би не була наша балачка… я вийняв з його черепа цю кістку. — Він підняв щелепу, і помаранчеве світло знову ковзнуло по зубах.

«Волтерова щелепа, — подумав Едді, і його пройняв холодок. — Щелепа чоловіка в чорному. Пригадай це, любий Едді, наступного разу, коли почнеш думати, що Роланд начебто свій хлопець. Він весь час носив її з собою, наче якийсь… людожерський трофей. Гооосподи».

— Я пам'ятаю, про що подумав, коли взяв її, — сказав Роланд. — Дуже добре пам'ятаю — це єдиний мій спогад з того часу, який мене не підводить. Я подумав: «Дарма я викинув те, що знайшов, коли зустрів хлопчика, це призвело до нещастя. Ось гідна заміна». Але тієї миті я почув сміх Волтера — його неприємний, схожий на хихотіння сміх. І голос його теж долинув до моїх вух.

— Що він сказав? — спитала Сюзанна.

— «Пізно, стрільцю», — відповів Роланд. — Ось що він сказав. «Пізно — відтепер нещастя переслідуватимуть тебе до кінця віків. Це твоє ка».

16

— Гаразд, — нарешті промовив Едді. — Основний парадокс мені зрозумілий. Твоя пам'ять роздвоїлася…

— Не роздвоїлася. Подвоїлася.

— Добре, але ж це майже одне й те саме, хіба ні? — Вхопивши якусь гілочку, Едді накреслив на землі невеличкий малюнок:

Він торкнувся лінії ліворуч.

— Це твоя пам'ять до того, як ти потрапив на придорожню станцію. Суцільна лінія.

Едді торкнувся лінії праворуч.

— А це вона ж після того, як ти вийшов на дальньому боці гір у місці для кісток… в тому місці, де на тебе чекав Волтер. Також суцільна лінія.

— Так.

Тепер Едді спочатку показав на середину малюнка, а потім обвів її нерівним колом.

— Ось що тобі треба зробити, Роланде, — викреслити цю роздвоєну лінію. Побудувати навколо неї загорожу в свідомості, а потім забути. Бо цей період нічого не означає, нічого не може змінити, він минув, він пройдений…

— Але ж ні. — Роланд підняв кістку. — Якщо мої спогади про хлопчика Джейка несправжні — а я знаю, що це так, — то звідки в мене це? Я взяв її замість тієї, яку викинув… проте та, яку я викинув, походила з льоху на придорожній станції, а якщо вже бути до кінця вірним тій лінії оповіді, в достеменності якої я не маю жодних сумнівів, то я ніколи не спускався в льох! Я ніколи не розмовляв із демоном! Я пішов далі сам–один, запасшись прісною водою, та й по всьому!

— Роланде, послухай мене, — наполегливо заговорив Едді. — Якби та щелепа, яку ти зараз тримаєш, була знайдена на придорожній станції, то одне. Але хіба не може бути так, що тобі все примарилося — придорожня станція, хлопчик, Велемовний Демон, — а потім ти, можливо, взяв Волтерову щелепу, бо…

— Нічого мені не примарилося, — сказав Роланд. Він подивився на них обох своїми світло–блакитними очима снайпера, а потім зробив те, чого жодне з них від нього не сподівалося… Едді міг би заприсягтися: Роланд і сам не знав, що він на таке здатен.

Він укинув щелепу в вогонь.

17

Деякий час кістка просто лежала в багатті — білі мощі, вигнуті в примарній напівусмішці. А потім зненацька спалахнула червоним вогнем, заливши всю галявину сліпучо–пурпуровим світлом. Скрикнувши, Едді й Сюзанна позатуляли очі руками, щоб захиститися від того пекучого обрису.

Кістка на очах змінювалася. Не плавилася, а саме змінювалася. Зуби, що стирчали з неї на кшталт могильних каменів, почали зливатися в одне ціле.

М'який вигин верхньої дуги розпрямився й на кінчику став гострим.

Опустивши руки на коліна, Едді з відвислою щелепою дивився на кістку, яка кісткою більше не була. Тепер вона мала колір розпеченої сталі. Зуби набули форми трьох перевернутих літер V, і крайня була більшою за бічні. І тут Едді зрозумів, на що прагне перетворитися щелепа, так само, як побачив рогатку в шматку дерева, який стирчав із пенька.

Йому здалося, що це ключ.

«Ти мусиш запам'ятати його обрис, — гарячково подумав Едді. — Мусиш, мусиш».

Його очі відчайдушно намагалися зберегти відбиток контуру — три літери V, та, що в центрі, більша й глибша за дві збоку.

Три зарубки… а та, що найближча до краю, з карлючкою, що нагадувала малу букву s…

Потім обриси предмета в полум'ї знову змінилися. Кістка, яка спершу стала чимось на кшталт ключа, тепер згорнулася досередини й почала розходитися концентричними колами яскравих пелюсток, що перекривали одна одну й складалися, нагадуючи небо влітку опівночі, темне й оксамитове без місяця. На якусь мить перед очима Едді постала троянда — урочиста троянда, що, можливо, розквітла десь на зорі першого дня цього світу. Бездонна краса, непідвладна часові. Очі побачили, і серце розкрилося. Здавалося, з мертвого Роландового артефакту ринули назовні вся любов і все життя світу. Вони були там, у вогні, палаючи переможним полум'ям і дивовижною недовершеною нескореністю, вигукуючи, що відчай — це міраж, а смерть — лиш сон.

«Троянда! — заплутавшись, подумав він. — Спершу ключ, потім троянда! Узри! Узри, як відкривається путь до Вежі!»

З багаття пролунав глухий кашель, і назовні вирвався сніп іскор. Полум'я стрімко зринуло в зоряне небо, а Сюзанна скрикнула й відкотилася від вогню, збиваючи рукою помаранчеві іскри з сукні. Та Едді навіть не поворухнувся. Він сидів, прикутий до місця своїм видінням, захоплений тим пишним і жахливим дивом, і не зважав на розпечений попіл, що танцював на його шкірі. Потім полум'я втихомирилося.

Кістка зникла.

Ключа не було.

Троянда пропала.

«Запам'ятай, — подумав Едді. — Запам'ятай ту троянду… і форму ключа».

Сюзанна схлипувала від шоку й переляку, але він, на якийсь час забувши про неї, підібрав палицю, якою вони з Роландом обидва малювали. Рука тремтіла, але Едді