Агата Крісті - І не лишилось жодного

а матуся Роджерс міцно заснула.

– Отже? – запитав Армстронґ.

Ломбард продовжував.

– Отже, є ще один солдат. Невідомий солдат! Містер Ікс! Містер Оуен! А. Н. Оуен! Якийсь невідомий псих на свободі!

– А! – Армстронґ зітхнув із полегшенням. – Ви згодні. Але бачте, у чому проблема? Роджерс клявся, що на острові не було нікого, окрім нас і його з дружиною.

– Роджерс помиляється! Або, можливо, Роджерс бреше!

Армстронґ похитав головою.

– Не думаю, що він бреше. Чоловік наляканий. Наляканий до божевілля.

Філіп Ломбард кивнув і сказав:

– Жодного моторного човна цього ранку. Усе сходиться. Тут знову проявилися домовленості містера Оуена. Солдатський острів буде ізольований, поки містер Оуен не закінчить свою роботу.

Армстронґ зблід. Він сказав:

– Ви усвідомлюєте, що той чоловік, певно, шалений маніяк?

Філіп Ломбард заговорив із новими нотками в голосі:

– Є одна річ, про яку містер Оуен не подумав.

– Що це?

– Цей острів здебільшого є голою скелею. Ми без зусиль обшукаємо його. Ми швидко віднайдемо А. Н. Оуена, есквайра.

Лікар Армстронґ застережливо сказав:

– Він небезпечний.

Філіп Ломбард засміявся:

– Небезпечний? Хто боїться великого вовка? Я буду небезпечний, коли схоплю його!

Він зупинився, а потім додав:

– Нам краще залучити Блора для допомоги. Він стане нам у пригоді. Жінкам краще не говорити. Щодо інших, генерал, здається, «тю-тю», а козир старого Ворґрейва – майстерна бездіяльність. Ми втрьох упораємося з цією роботою.

Розділ восьмий

І

Блора легко було переконати. Він одразу ж погодився з їхніми аргументами.

– Ваша розповідь про порцелянові статуетки одразу ж міняє суть справи. Це справжнє божевілля! Та є ще дещо. Вам не здається, що Оуен планує виконувати все чужими руками, як і раніше?

– Поясніть докладніше!

– Я так гадаю, що після того шуму вчора ввечері Марстон нервує і випиває отруту. Роджерс, також наляканий, прикінчує свою дружину. Усе за планом Аноніма.

Армстронґ похитав головою. Він нагадав про ціанистий калій. Блор погодився з ним.

– Так, я зовсім забув про це. Отруту зазвичай із собою не носять. Та як вона потрапила в склянку?

Ломбард сказав:

– Я про це думав. Марстон кілька разів наливав собі вчора ввечері. Між останнім і передостаннім разом був тривалий проміжок часу. У той час його склянка стояла на якомусь із столів. Здається, хоча я не впевнений, вона була на невеличкому столику біля вікна. Вікно було відчинене. Хтось міг влити в склянку дозу ціаніду.

Блор недовірливо запитав:

– І ніхто з нас цього не помітив?

Ломбард сухо відказав:

– Ми були зосереджені на іншому.

– Так, це правда, – задумано сказав Армстронґ. – Нам нанесли удар. Ми схвильовано ходили кімнатою. Ми сперечалися, обурювалися, думали про свої справи. Гадаю, таке могло статися.

Блор стенув плечима.

– Правда в тім, що, певно, так і сталося! Тому, джентльмени, берімося за роботу. Можливо, у когось із вас випадково є револьвер? Хоча надії мало.

– У мене є, – сказав Ломбард і торкнувся кишені.

Очі Блора широко розплющилися. Аж надто недбало він запитав:

– Ви завжди носите зброю із собою?

– Здебільшого. Я часто потрапляв у халепу, самі розумієте.

– Еге ж, – сказав Блор і додав: – Але навряд чи ви потрапляли в гіршу халепу, ніж зараз. Якщо на острові ховається безумець, у нього, мабуть, цілий арсенал, не кажучи вже про ніж чи пару кинджалів.

Армстронґ закашлявся.

– Блоре, можливо, ви помиляєтеся. Багато божевільних убивць часто спокійні, непримітні люди. Милі в спілкуванні.

– Я не думаю, – сказав Блор, – що це саме така людина, лікарю Армстронґ.

II

Троє чоловіків почали оглядати острів.

Завдання виявилося надзвичайно простим. На північно-західному узбережжі гладенькі скелі стрімко спускалися до моря.

На решті острова не було жодного деревця і майже не було рослинності. Трійця працювала обережно та методично, обходячи все, від найвищої точки аж до самої води, пильно розглядаючи щонайменшу нерівність у скелі, що могла приховувати вхід до печери. Але печер не було.

Оглядаючи узбережжя, вони нарешті підійшли до місця, де сидів генерал Макартур і задумливо вдивлявся в морську даль. То було спокійне місце, де чувся лише шум хвиль, що розбивалися об скелі. Старий сидів, випроставшись, і не зводив очей із небокраю.

Він не звернув уваги на прибулих шукачів. Його повна байдужість змусила їх почуватися якось незручно.

Блор подумав: «Це неприродно, схоже, наче він у трансі чи щось із ним не те».

Він відкашлявся і спробував почати розмову:

– Гарний тихий куточок ви собі знайшли, сер.

Генерал насупився. Він швидко глянув на гостей через плече й сказав:

– Залишилося так мало часу… так мало часу. Тому попрошу, щоб ніхто мене не турбував.

Блор добродушно відповів:

– Ми не потурбуємо вас. Просто робимо, так би мовити, екскурсію островом. Цікавимося, чи не міг тут хтось заховатися.

Генерал зиркнув спідлоба й сказав:

– Ви не розумієте… ви взагалі нічого не розумієте. Будь ласка, ідіть собі.

Блор відступив. Повернувшись до своїх супутників, сказав:

– Він божевільний… З ним краще взагалі не говорити.

– Що він вам сказав? – з цікавістю запитав Ломбард.

Блор знизав плечима.

– Щось про те, що зосталося не так багато часу, і він не хоче, щоб його турбували.

Лікар Армстронґ спохмурнів і пробурмотів:

– Дивно це все…

III

Огляд острова було практично завершено. Троє чоловіків стояли на найвищій точці острова, вдивляючись на далеке узбережжя. На морі жодного човна. Вітер посилювався.

– Жодного рибальського човна, – сказав Ломбард. – Наближається шторм. Прокляття, звідси не видно села. Ми могли б подати сигнал чи щось придумати.

– Можна розкласти ввечері вогнище, – сказав Блор.

Ломбард нахмурився:

– Найстрашніше те, що все це, напевно, передбачено.

– Як саме, сер?

– Звідки мені знати? Можливо, сказали, що то розіграш. Нас висаджено на безлюдний острів. Жителям села сказали не звертати увагу на сигнали, і тому подібне. Можливо, їм розповіли про якесь парі. Якусь кляту дурну історію.

Блор нерішуче сказав:

– Гадаєте, вони на таке клюнули?

– Брехні легше повірити, ніж правді! Якби мешканцям повідали, що острів має бути ізольований, поки містер Оуен-Невідомий спокійно не переб’є усіх гостей, думаєте, вони повірили б?

Лікар Армстронґ докинув:

– Є випадки, коли я сам собі не вірю. І все ж…

Філіп Ломбард вищирив зуби:

– І все ж… саме так. Ви самі це сказали, лікарю.

Блор дивився на воду.

– Гадаю, ніхто б тут не зміг спуститися, – мовив він.

Армстронґ кивнув:

– Безперечно. Тут дуже стрімко. І де б він сховався?

– Можливо, у скелі є якась ущелина, – сказав Блор. – Якби ми мали човен, то обпливли б острів.

– Якби ми мали човен, – зауважив Ломбард, – ми б уже пливли звідси!

– Точно, сер.

Раптом Ломбард запропонував:

– Треба нам перевірити цю скелю. Існує лише одне місце, де може бути ущелина, – майже під нами. Якщо дістанете мотузку, то я спущуся, щоб перевірити.

– А чому б і ні, – погодився Блор. – Хоча на перший погляд це здається абсурдом. Піду пошукаю якусь мотузку.

Він швидко направився до будинку.

Ломбард дивився на небо. Хмари почали скупчуватися. Вітер посилювався.

Він