Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

або настане неактивність у спірних справах. Натомість Національно-визвольний Центр, що походитиме з виборів, а не з міжпартійного зговорення, матиме твердшу підставу. Сам вислід виборів окреслює його політичне обличчя і визначає його політичну лінію. Виборний Центр має керуватись волею більшости і згідно з нею діяти. Це дає йому, його політиці й діяльності більшу оперативність, змогу ініціятиви і вирішень, незалежно від міжгрупових взаємовідносин, при чому зберігається належний характер політики і дії Національно-визвольного Центру, а не окремих політичних середовищ.

З другого боку, це не виключає і не паралізує політичної діяльности меншости, яка може вільно виявляти своє становище та згідно з ним вести діяльність, але тільки від власного імени, на власну відповідальність. Це розрізнення має поважне значення в політичному житті, як з внутрішнього, так і з зовнішнього аспекту.

Одним із головних завдань Центру буде авторитетно репрезентувати і заступати перед зовнішнім світом самостійницькі стремління і визвольну боротьбу української нації. Якраз брак одного авторитетного, загальновизнаного завершення і репрезентанта українського самостійництва на чужині викликає гостру потребу створення Закордонного Національно-визвольного Центру.

Його зовнішньо-політична діяльність не потребує нехтувати розгорнену роботу діючих уже на тому відтинку політичних сил. Там, де ця робота буде згідна з його політикою, Центр на неї спиратиметься й одночасно дасть їй підсилення і завершення. У випадках розходжень прийде виразне і для зовнішніх чинників чітке розмежування: тут всеукраїнська, офіційна самостійницька політика, яку репрезентує й веде Національно-визвольний Центр, а там — окремі політичні становища, концепції і дії політичних організацій і угруповань, які виступають тільки від власного імени.

Визначення завдань Закордонного Національно-визвольного Центру, а цим самим його характеру і прерогатив, повинно відповідати реальній дійсності, станові і становищу цілости українського політичного життя і визвольних змагань та випливаючим з того вимогам. Треба приймати такі завдання, які Закордонний Центр дійсно може і повинен виконувати та не приписувати йому задалеких номінальних прероґатив, узалежнених від майбутнього розвитку. Роля і значення політичного твору в майбутньому залежить передусім від його дійового розвитку і праці, а не від початкових статутарних визначень.

Відношення Закордонного Центру до революційне- визвольних сил в Україні, до їхньої боротьби і дій мусить відповідати тому фактові, що крайова боротьба має головне і вирішне значення у цілості визвольних змагань. Тому Закордонний Центр має солідаризуватися з нею і повністю підтримувати її, уважаючи свою закордонну діяльність доповненням визвольних дій на Рідних Землях. Питання конкретних взаємин і співпраці мусить бути розв'язуване в залежності від кожночасних практичних умовин.

Безпосереднє структурне пов'язання Закордонного Центру з діючими в Україні визвольними силами й органами не є актуальним. В сучасних умовах воно мало б більше теоретичний, ніж дійово-практичний характер. У зв'язку з тим відпадає теж питання структурної ієрархії. Якщо при змінених умовах реальне життя висуне це питання на порядок дня, тоді теж політична дійсність покаже найдоцільнішу його розв'язку. На теперішньому етапі справу вирішує факт, що з-за кордону не можливо керувати боротьбою в Україні, як теж з Краю не можливо керувати закордонною діяльністю. Обидві галузі самостійницько-визвольної акції мусять розвиватися і діяти автономно. Важливе те, щоб була збережена політична єдність між ними.

І Закордонний Центр виконає під цим оглядом свої завдання, якщо своєю політикою і діяльністю затіснить і заманіфестує перед зовнішнім світом політичну єдність крайових і закордонних самостійницьких сил і акцій. Підтримування щільніших, оперативних зв'язків між Краєм і закордоном буде надалі справою революційно-визвольної організації, яка робить це ввесь час, ведучи одночасно свою діяльність на Українських Землях і на закордонних теренах.

Закордонний Національно-визвольний Центр не повинен привласнювати собі атрибутів державного уряду, передпарляменту, чи будь-якого іншого державного органу. Він має виступати в такому характері, який, визначується притаманними для цього завданнями і його справжньою діяльністю. Якщо Закордонний Центр буде висунений і всебічно підтримуваний цілим українським суспільством на чужині й головними політичними силами, та буде спиратися на визвольну боротьбу на Рідних Землях, то він матиме таку позицію і такі компетенції, що вповні вистачають для виконання всіх його завдань. Натомість засвоювання познак державного органу не піднесло б питомої ваги й авторитету цього Центру, радше навпаки, та поставило б його у фальшиве становище. Бо коли якийсь політичний чинник приписує собі ролю і компетенції, які ніяк не відповідають його фактичному становищу, то через те паде на нього тінь фіктивности і прислонює теж його справжні вартості і можливості.

В цій статті не будемо займатися питанням, чи і наслідки втримування і формування екзильних державних органів має вартість для збереження державних традицій. Для нас вихідною точкою є безспірний факт, що незалежну українську державу можна вибороти тільки послідовною боротьбою цілого народу, а неможливо її здобути хоч би найсильнішими правними претенсіями й аргументами. Дослід, наш власний та інших народів, вчить, що екзиль-ні уряди тільки деякий час після виходу на чужину відограють помітну політичну ролю, але в затяжній визвольній боротьбі на довгу мету вони виявляються, як керівні осередки, непридатними. Це зрозуміле, бо кожний політичний фактор мусить мати структурні засади і форми, пристосовані до своєї фактичної дії. Функції ж державної організації і державних органів інакші ніж функції організацій і органів визвольної боротьби. Порівнювання — яка система політичної організації народу вища і вартісніша — державна, чи визвольно-революційна — цілком невмісне. Кожна з них на своєму місці є єдиноправильна й необхідна, але такою ж самою мірою і непридатна, коли нею підмінювати другу, застосовуючи її в невідповідній ситуації там, де потрібна саме ця друга.

Щоб Закордонний Центр відограв корисну ролю у визвольних змаганнях України, його характер і структура мусять бути пристосовані до властивих йому завдань. Це не може бути твір з претенсіями на універсальність, з двоїстими засадами в структурі, в політиці і в дії. З другого боку, він не може стати органом прямої революційно-визвольної дії, зокрема ж її керівним осередком. Творення проводу визвольної революції — це справа революційної організації, яка сама веде безпосередню боротьбу і мобілізує до неї весь народ.

Закордонний Національно-визвольний Центр повинен бути керівним осередком тієї загальнонаціональної політичної акції поза межами Батьківщини, в якій можуть брати участь всі самостійницькі сили, революційні і нереволюційні, та яку активно підтримає загал українського суспільства на чужині з метою якнайбільше причинитися до успішного завершення національно-визвольних змагань. В парі з цим Закордонний Центр, спираючись на свою політичну єдність з визвольною боротьбою в Україні та на свою власну працю, виступає перед зовнішнім світом як речник самостійницько-визвольних змагань цілого українського народу.

Даючи під розгляд українського громадянства на чужині проект створення Закордонного Національно-визвольного Центру шляхом загальних виборів, маємо на