Наталена Андріанівна Корольова - Quid est Veritas?

оздоблений печатним перстенем-сигнетом палець, немов затримав ним знайдене:

— Здається, ти говорив, що легат[61] і старшини відмовилися від своєї частки на користь вояцтва?

— Так, кляріссіме!

— Їм це пам’ятатиме Рим… На всіх військових святкуваннях буду я сам. Але до Тиверіади, як і торік, на день народження цезаря поїде Кай. Нехай це вже стане його привілеєм!.. Надіймося, — посміхнувся кутками уст, — що на цей раз там уже не буде стихійних рухів!.. Щось я ще хотів був тебе спитати… Ага!.. Сьогодні не мав часу послухати зорезнавця! Як там із тим їхнім новим місяцем?

— Вираховано, що молодик має об’явитися сьогодні. І я маю відомості, що Антипа лише чекає на цей момент. У нього вже все готове до від’їзду з Цезареї. Тож незабаром буде тут.

— Видима річ! Не забариться. Це ж бо про нього сказав Арістофан:

Він і у сні три пучки має складені, Мов на вівтар уже готові сипати кадило.

— Але, чи не занадто квапляться з цим місяцем? — підняв брови Пилат.

— Те саме говорив сьогодні й наш перський зорезнавець. Та не хотів він тебе турбувати, хоча вирахував докладно, що місяць має народитися щойно завтра. Каже, що це самарянські хитрощі.

Самаряни оповістять про молодика сьогодні, і тим способом зурочать[62] юдеям свято. Мовляв, це пророцтво великого нещастя і мусить викликати переляк. Або…

— Яке ж це «або»?

— Або це гасло! Припускають, що це условний знак повстанців… — знизав плечима сотник. — На всякий випадок…

— Неможливо! Я щойно прочитав останні звідомлення. Все наладнане…

— Варравою?

— А також його високими покровителями. Вже перетято. Помічники майже всі за ґратами або в ергастулах[63]. А покровителі… Отож, коли це знак, то вже спізнений!

— Кажу: в мене приготовлене все, — спокійно повторив Корнелій. — Але, коли ж це і справді самарянські «жарти», то на них може зловитися і сам тетрарх.

Пилат знову притакнув головою:

— І на цьому слід заграти: пустити через зорезнавців чутку, що помилка віщує незвичайну біду в цім місяці… Скажім точніше: на саму Пасху. І саме в Єрусалимі. Запевняю: ідумей не зважиться на щось важливіше…

— Знаєш його! — посміхнувся сотник.

— Тут і самаряни можуть прислужитись. Коли ж буде переляк, то багато прочан не вирушать на прощу… Бачиш, ця «коронація» Раббі Галилейського на «Ютаг-Малек[64] — царя юдейського» — чи не зайва олива до цього палаючого багаття? — міркував уголос прокуратор.

Корнелій знову споважнів і мовчки чекав наказу. Хвилину тривала тиша.

Пилат важко встав, як устає старша людина, що довго засиділася без руху, зробив кілька кроків у притемненій кімнаті й передав сотникові папірусовий сувій.

— Прочитай! Це справа Варрави. Тепер цілком уже ясна. Як піймають розбишаку, то можна того ж дня на хрест. Маєш ще щось?

— Дрібниця! Хочемо відновити призабуті військові звичаї: таборові ігри.

Подав новий малий сувійчик, затягнений цяцькованим ремінчиком на вирізуваній паличці.

На обличчі Пилата розгостилося задоволення, коли читав уголос:

— Марціан Веріссімус — архимім[65]. Терціус Валузій — pecuniosus[66]. Цетоній Квінт — дівчина…

Перервав із усміхом:

— Твоя ідея і твої клопоти?

Сотник покрутив головою:

— Не мої, кляріссіме!.. Лонгінові. Про все подбав він.

— Добре! На закінчення свята, як уже всю програму вичерпаєте, звелиш черпати вино й золото з моїх особистих запасів.

Прокуратор злегка нахилив голову: відпускав центуріона.

Але, як тільки поклав руки на поручні крісла, щоб сісти за стіл, з вулиці залунали звуки букцин та сурем і приглушений хор чоловічих голосів. Урочистості перенесення знамен, що мали завтра розгорнутися барвистим килимом, уже починалися.

Пилат вийшов на балкон єрусалимської Преторії[67]. Глянув у напрямі замку Антонія, вже приготованого до прийняття тетрарха Ірода. Махнув рукою.

— Шкода, що його тут нема! Правовірний мав би радість: повідгризав би собі лікті!

Але «правовірний ідумей» хитро вичікував, щоб «поганські» знамена вийшли з Єрусалима раніш, ніж увійде туди він, «не опоганившись»…

Пилатова огрядна постать ураз притягла на себе очі цілої процесії:

— Хай живе світлий прокуратор!

— Батько вояків!

— Що не вважає провінції за власний хутір!

— Що не затримує платні