Міхаель Енде - Джим Ґудзик і машиніст Лукас

і хочемо до царя мигдальського, аби повідомити йому, що збираємося визволити його доньку з Дракон-Міста.

– Дуже схвально! – посміхнувся головбонза. – Але так будь-хто може сказати.

– Чи є у вас докази? – запитав другий бонза.

– Чи дозвіл? – додав третій.

І знову писарі схвально захихотіли та записали все для нащадків, а бонзи, обмахуючись віялами, запосміхалися та закивали один одному.

– Послухайте-но, панове бонзи! – сказав Лукас, зсунувши кашкета на потилицю та витягши люльку з рота. – Чого вам треба, відверто кажучи? Не варто так пишатися. Я гадаю, що цар дуже розсердиться, якщо почує, як ви тут зазнаєтеся.

– Про це, – відповів головбонза із посміхом, – він, імовірно, ніколи не дізнається.

– Без нас, – самовдоволено продовжив другий бонза, – вельмишановні чужинці взагалі ніколи не зможуть потрапити до царя.

– А ми пустимо вас до нього лише тоді, коли достеменно все перевіримо, – закінчив третій.

І знову бонзи запосміхалися та закивали один одному, а писарі записали і схвально захихотіли.

– Ну добре, – зітхнув Лукас. – Лишень, будь ласка, покваптеся із вашою перевіркою. А то ми ще не снідали.

– Скажіть, будь ласка, пане Лукасе, – почав головбонза, – чи є у вас паспорт?

– Ні,– відповів Лукас.

Бонзи, високо здійнявши брови, значуще подивилися один на одного.

– Без паспорту, – сказав другий бонза, – ви навіть не зможете довести, що маєтеся в наявності.

– Без паспорту, – додав третій бонза, – вас не існує офіційно. Отже, ви також не можете йти до царя. оскільки людина, яка не існує, нікуди йти не може. Це логічно.

І бонзи закивали один одному, а писарі захихотіли та записали сказане для нащадків.

– Але ж ми стоїмо тут! – знайшовся Джим. – Отже, ми існуємо.

– Проте так може сказати будь-хто, – заперечив із посміхом головбонза.

– Це ще далеко не доказ, – сказав другий бонза.

– У будь-якому разі, не офіційний, – додав третій.

– На крайній випадок ми можемо видати вам тимчасовий паспорт, – поблажливо запропонував головбонза, – але це дійсно все, що ми можемо для вас зробити.

– Добре, – сказав Лукас, – а до царя нам можна?

– Ні,– відповів другий бонза, – до царя із ним, звісно, не можна.

– А що ж із ним можна? – поцікавився Лукас.

– Нічого, – відповів із посміхом третій бонза.

І знову вони, обмахуючись віялами, закивали один одному, а писарі схвально захихотіли та записали дотепності своїх начальників.

– ось що я хочу вам сказати, панове бонзи, – повільно вимовив Лукас, – якщо ви цієї ж миті не доставите нас до царя, то мені доведеться довести, що ми маємося у наявності. І до того ж офіційно.

При цьому він швидко показав їм свій великий чорний кулак, а Джим – свій маленький чорний кулачок.

– Притримайте ваші язики! – прошипів головбонза із підступною посмішкою.

– Це ображення бонз! За таке ви зараз же можете потрапити до в'язниці,– додав другий бонза.

– О ні, це вже занадто! – вигукнув Лукас, постійно починаючи втрачати терпіння. – Ви що, точно не хочете пускати нас до царя, так?

– Ні за що! – вигукнув головбонза.

– Ніколи! – заволали писарі подивившись скоса знизу нагору на бонз.

– А чому? – запитав Лукас.

– Тому що ви шпигуни, – відповів головбонза із переможною посмішкою. – Вас схоплено!

– Ах так, – промовив Лукас із погрозливою спокійністю в голосі,– то ви що, за дурнів нас тримаєте, дурні товстуни-бонзи? Не на тих натрапили!

Із цими словами Лукас спочатку підійшов до писарів, вихопив у них із рук китички та надавав ними писарям по вухах. Писарі відразу впали догоричерева та взялися жалісно скавчати. А Лукас, не виймаючи люльки з рота, схопив пана І Те Де, підняв його вгору, крутонув у повітрі та ткнув головою у корзину для паперового сміття. Головбонза заволав та заридав, у гніві вимахуючи ногами у повітрі, але звільнитися не міг. Він застряг.

А Лукас, прихопивши двох інших бонз за воріт, у кожній руці по одному, ногою розчинив вікно та висунув їх назовні. Бонзи заголосили, проте дриґати ногами не наважувалися, бо боялися, що Лукас їх уронить. А там було дуже високо.

Тому вони висіли собі мовчки із зблідлими обличчями та дивилися вниз.

– То що? – пробурмотів Лукас, стисши люльку між зубів. – Як вам це подобається? – Тут він трішечки потряс їх, від чого в обох аж зуби застукотіли. – Тепер відведете нас до царя чи ні?

– Так, та-а-ак… – заскавулили обидва бонзи.

Лукас втяг їх назад та поставив на підлогу. Ноги в обох тремтіли.

Але цієї миті у дверях з'явилася палацова варта. Зойки головбонзи підняли їх як сигнал тривоги. Усі тридцятеро вартових пропхнулися до кімнати і з оголеними шаблями почали насуватися на Джима та Лукаса. Обидва друга разом відскочили до кута, аби прикрити себе з тилу. Джим став позад Лукаса, який відбивав удари шабель ніжками стільця, прикриваючись писарським столиком замість щита.

Проте зовсім скоро у хід пішли другий столик та ніжка від другого стільця, бо від перших шаблі залишили жалкі уламки. Але вже й так було ясно, що друзі не зможуть довго боронитися. Ось-ось резерви меблів скінчаться, і що далі?

Повністю поглинені битвою, ані Лукас, ані Джим не помітили, як у дверях промайнуло чиєсь жахливо перелякане личко. На мить визирнуло воно з-за дверного косяка приблизно у сантиметрах у п'яти від