Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

Це знання поглибило відчуття провини за те, що Робін забронювала собі кімнату в готелі «Прем’єр-Інн» у Лемінгтон-Спа на ніч неділі напередодні відкриття виставки Сатчвелла. До містечка було їхати дві години; Робін розуміла, що можна просто виїхати раненько в понеділок замість ночувати в готелі. Однак вона була настільки виснажена, що боялася знову заснути за кермом.

Кімнату в готелі Робін вирішила виправдати тим, що так матиме ще добу до виставки і зможе оглянути церкву, де Марго буцімто бачили після зникнення. Вона спакувала ксерокопії всіх сторінок з нотатника Талбота, де згадувався Пол Сатчвелл, плануючи вивчити їх у тиші готельної кімнати. Також Робін узяла букіністичний примірник «Твого місця під Сонцем» Еванджеліни Адамс, нерозпаковану колоду карт таро та «Книгу Тота». Робін не казала Страйкові про ці покупки і не планувала компенсувати їх з коштів агенції.

Робін любила Лондон, але іноді серце уродженки Йоркширу прагнуло дерев, пустищ і пагорбів. Ідучи одноманітною трасою М40, вона проминала хутори й села з архаїчними назвами — Мідлтон-Чейні, Темпл-Гардвік, Бішопс-Ітчингтон — і бачила рівні зелені поля. День був мокрий і прохолодний, але приніс довгоочікуване дихання весни, а з розривів між прудкими білими хмарами проривалося жорстке проміння сонця, що виповнювало «лендровер» світлом, у якому віддзеркалення Робін у брудному склі перетворювалося на блідий сірий привид. Треба помити машину; власне, за той час, поки вона без упину працювала на агенцію, накопичилася купа дрібних особистих справ — подзвонити мамі, на чиї дзвінки вона не відповідала, а також адвокатці, яка нагадала про досудове врегулювання в березні, а ще вищипати брови, купити нові черевики, переказати Максові гроші, щоб оплатити свою половину муніципального податку.

За вікнами миготіли живі огорожі, а Робін свідомо прогнала думки про буденне, зосередившись на Полі Сатчвеллі. Навряд чи вона знайде його в Лемінгтон-Спа: нащо сімдесятип’ятирічному чоловіку залишати домівку на Косі заради візиту до провінційної мистецької галереї? Сатчвелл, мабуть, надіслав картини з Греції чи надав дозвіл їх виставити. Робін уявила сліпучо-білу віллу, майстерню серед оливкових гаїв. Нащо їхати з такого місця? Вона планувала вдати, що хоче купити чи замовити його картину, і таким чином отримати домашню адресу Сатчвелла. Робін дозволила собі кілька секунд пофантазувати про те, як разом зі Страйком летить до Греції, щоб розпитати старого художника. Уявляла, як їх омиє теплом, мов з пічки, коли літак сяде в Афінах, як вона в сукні й сандалях підніматиметься курним шляхом до Сатчвеллових дверей. А тоді уява намалювала їй Страйка в шортах і виставлений напоказ металевий штир його протеза, і Робін стало соромно за свої фантазії. Вона відкинула їх, не чекаючи, поки уява поведе її на пляж чи до готелю.

На околиці Лемінгтон-Спа Робін поїхала за вказівником до церкви Всіх Святих — її розвідка показала, що тільки там Чарльз Рамедж міг бачити Марго. Дженіс говорила про «велику церкву»; церква Всіх Святих принаджувала туристів саме своїми розмірами. При інших церквах у Лемінгтон-Спа не було цвинтарів. Ба більше, церква Всіх Святих лежала просто на шляху будь-кого, хто їхав з Лондона. Робін погано уявляла, нащо Марго стала б роздивлятися надгробки в Лемінгтон-Спа, поки чоловік через усі газети просив повідомити про її місцеперебування, а коханець з Лемінгтон-Спа лишався в Лондоні; однак у неї було дивне передчуття, що коли вона огляне церкву сама, то краще зрозуміє, чи була тут Марго взагалі. Зникла лікарка здавалася Робін надзвичайно реальною.

Вона знайшла, де припаркуватися на вулиці Прайорі-Терес просто під церквою, і пішки обійшла її, чудуючись на самі габарити споруди. Як на таке маленьке містечко, це була велетенська церква — власне, цілий собор з високими стрілчастими вікнами. Звернувши праворуч, на Черч-стріт, Робін відзначила збіг — так само називалася вулиця в Лондоні, де жила Марго. Праворуч невисока стіна з поруччям нагорі здавалася ідеальним місцем, де мотоцикліст міг зупинитися і випити чаю з термоса, милуючись цвинтарем.

От тільки цвинтаря не було. Робін різко спинилася. Вона бачила тільки дві могили — дві кам’яні домовини, з яких час стер написи. Окрім них, тут був лише газон з двійкою перехресних стежок.

— А то бомба впала.

В бік Робін ішла бадьора мама з подвійним візочком, у якому спало двоє хлопчиків-близнят. Вона правильно зрозуміла, чому Робін так різко зупинилася.

— Правда?

— Так, у сороковому році,— відповіла жінка, сповільнюючи кроки.— Люфтваффе.

— Ого. Жах,— сказала Робін, уявивши розорену землю, розбиті могильні камені, може, навіть уламки гробів і кісток.

— Так... але ці дві не зачепило,— озвалася жінка, показуючи на дві старовинні могили в тіні тиса. Один з хлопчиків потягнувся уві сні, його повіки затремтіли. Жінка скривила комічну гримаску та стрімко рушила далі, трусячи візочок.

Робін увійшла на огороджену ділянку, де колись був цвинтар, роззираючись і не знаючи, що тепер думати про розповідь Рамеджа. У 1974 році, коли він буцімто бачив, як Марго ходить між надгробками, тут уже не було цвинтаря як такого. Чи велике кладовище — те, що уявила Дженіс Бітті, коли почула, що Марго роздивлялася могили? Робін подивилася на два вцілілі надгробки. Звісно, якщо Марго роздивлялася саме їх, то опинилася зовсім близько від мотоцикліста, який зупинився під церквою.

Робін торкнулася холодних ґрат, які перешкоджали цікавим чіпати старовинні могили, і придивилася до кам’яних домовин. Що тут принадило Марго? Викарбувані на порослому мохом камені літери ледве можна було роздивитися. Робін нахилила голову, силуючись їх прочитати.

Ввижається, чи що? Там що, написано «Virgo» — «Діва» латиною — чи то Робін начиталася Талботових гороскопів? Та що довше вона придивлялася до слова, то більше воно їй скидалося на «Virgo».

Зодіакальний знак Діви в Робін асоціювався в першу чергу з двома людьми — її колишнім чоловіком Метью і Дорогі Оукден, удовою-секретаркою з роботи Марго. Робін настільки призвичаїлася до мови нотаток Талбота, що чула в голові «Дороті», коли дивилася на символ Діви. Тепер Робін дістала телефон і погуглила могилу. Стало спокійніше, коли вона впевнилася, що не дожилася до галюцинацій: тут справді знайшов останній спочинок такий собі Джеймс Вірґо-Данн.

Але чим ця могила