Станіслав Стеценко - Війни художників

Дайте мені засоби масової інформації, і будь-який народ я перетворю на стадо свиней.

Йозеф Геббельс (у приватній розмові)

8 травня 1940 року, 10 год. 23 хв.

Берлін

«Бог створив світ як місце для праці і для битви! Тому, хто не розуміє законів життєвих битв, буде оголошена поразка!» — кричав гучномовець на вуличному стовпі. Звуки линули у розчинене вікно кабінету радянського резидента в Німеччині Амаяка Кобулова, розташованого на другому поверсі посольства. Вікна резидента виходили у двір, і тому пориви вітру час од часу то посилювали, то послаблювали гучність. — «Німці під керівництвом фюрера не використовують зброю для вторгнення на чужу землю! Нас примусили взяти в руки зброю ті держави, які стоять на шляху німців до єдності!»

— Що він говорить? — запитав Кобулов Гущенка, гортаючи його звіт про зустріч із Гофманом з неприхованим інтересом.

— Загалом про те, що союзники примусили німців узяти зброю, ставши на їх шляху до єдності, — пояснив Гущенко.

— Гарно говорить. Це хто?

— Бергард Руст, міністр освіти Німеччини.

— Знайомство із Гофманом — це величезна удача, — захоплено виголосив Кобулов, закінчивши читати його звіт. — Як я заздрю вашому володінню мовами! Мені б так — ех, я б… Спробуйте налагодити із цим Гофманом дружні стосунки. І спробуйте отримати якісь ексклюзивні відомості про Гітлера! Про його плани, звички, жінок. Чому він неодружений? Мене цим питанням уже місяць дістає Центр! Звідки я знаю? Може, він хворий, може, педераст! Словом, усе, що скаже Гофман, є дуже цінним! Я хочу отримувати від вас детальні звіти про кожну зустріч. І буду просити, саме так, товаришу Гущенко, буду просити Центр відзначити вас за налагодження цього контакту.

— Дякую. Яка загалом обстановка у світі? — запитав Гущенко. Було помітно, що після інформації про зустріч із Гофманом Кобулов відразу пройнявся до нього повагою, тож подібні запитання від рядового агента-художника високопоставленому чиновнику від розвідки вже були дозволені. — Німецьким газетам, я зрозумів, не можна вірити.

— Союзники тікають з Норвегії, залишивши її сам на сам з відбірними німецькими військами, — сказав Кобулов. — Німецькі диверсанти в норвезькій формі псують лінії зв’язку, захоплюють мости.

— І що ж, у німців усе йде як по маслу? — здивувався Гущенко.

— Поки що так, — кивнув Кобулов. — Ви дуже точно відзначили — як по маслу. Жодного серйозного промаху.

— До речі, — Гущенко прислухався до гучномовця, — міністр звернувся до всіх школярок з проханням зберігати волосся, що залишилося на гребінцях, і приносити його в школу. Здавати спеціальним уповноваженим — волосся піде на виготовлення войлоку, з якого буде зроблене взуття для німецьких пілотів.

— Це надзвичайно важлива інформація, у них серйозні проблеми з ресурсами. Треба зараз же доповісти про цей виступ у Центр. Гущенко, ви безцінна людина!

«А ось ти, на 100 %, порожнє місце у розвідці», — подумав Гущенко про красеня Кобулова. — Горе нашим агентам».

Перед входом до виставкового павільйону, у кіоску з пресою, Гущенко купив нацистську «Беобахтер». Решту купувати не було сенсу. Всі газети, принаймні їхні перші шпальти, були схожі одна на одну, як брати-близнюки. Гущенко вкотре піймав себе на тому, що в нацистській Німеччині все, як у Радянському Союзі. Там теж перші шпальти «Труда», «Ізвєстій» та й решти газет були дзеркально схожими на першу шпальту «Правди».

На першій шпальті газети чорнів величезний заголовок: «Британія замислює розширення війни!» Нижче — заголовки трохи меншим шрифтом: «Чемберлен — агресор», «Плани нової агресії союзників!»

«Беобахтер» писала, що союзники, яких викинули з Норвегії, готові стати «агресорами» в іншій частині Європи.

З динаміків біля павільйону голос диктора цитував заяву Гітлера про те, що він вирішив наступного тижня звільнити норвезьких полонених.

«Великий фюрер всіх німців, — волав динамік, — заявив, що проти волі норвезького народу король Хоакін і його воєнщина привели свою країну до війни».

До Гущенка, який гортав газету, підійшов досить відомий у СРСР художник-портретист — велетень Віктор Павлов. Високий, огрядний, він був на голову вищим і разів у два важчим за теж не дрібного Гущенка. Запитав:

— Що там пишуть, Миколо Петровичу? — Павлов не розумів жодного слова німецькою.

— Пишуть, що Адольф відпустив купу норвезьких полонених.

— А про що задумалися? — Павлов пригладив сиве волосся, дістав з кишені пачку «Біломору». Простягнув Гущенкові.

— Дякую, не палю. Ось думаю: на кого наші союзники нападуть після Норвегії?

— І що надумали? — Павлов характерним жестом прим’яв гільзу цигарки — хрест-навхрест, чиркнув сірником і запалив.

— У мене таке враження, що ще кілька тижнів — і воювати буде вже вся Європа.

— А ми?

— Варто тільки мріяти, щоб нас минула чаша сія.

— Але ж ми, постачаючи німцям нафту, фактично воюємо на боці Адольфа. Нас він не зачепить. Ходили, правда, чутки, що англійці можуть ударити по Баку. І тоді…

— Що, гадаєте, трапиться тоді?

— Тоді ми разом з німцями знищимо англійський імперіалізм. І поділимо Англію з німцями навпіл. Наш соціалізм і німецький націонал-соціалізм — яка, зрештою, різниця?

— Ага, Британська радянська соціалістична республіка — справді непогано звучить. Ні, Вікторе Семеновичу, ви, звісно, серйозний стратег, — пожартував Гущенко. — Але, думаю, що не все так просто. Є ще Сполучені Штати. Ви думаєте, вони будуть спокійно дивитися, як гине Англія?

— Сполучені Штати — на іншому кінці світу, мені здається, що їх не дуже хвилює ця війна. Та вони й не рипнуться, якщо Англія капітулює.

9 травня 1940 року, 19 год. 30 хв.

Берлін

Увечері 9 травня у майстерні