Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

      Але спершу я зіткнувся спиною зі стовбуром дерева і лише після цього я полетів униз. Не знаю скільки я летів, але я, чесно кажучи, від страху заплющив очі і лише сподівався на те, що виживу після падіння.

      Усе виявилося навіть краще, ніж я розраховував. Я навіть особливо не відчув болю від приземлення на землю. Як виявилося, така божевільна кількість пси енергії в організмі дуже непогано зміцнює організм.

      Я спершу навіть не повірив, що примудрився і цього разу вижити і обійтися без серйозних травм. Я полежав кілька секунд, очікуючи, що мене зараз накриє біль від отриманих травм, але він не наступав. Розплющивши очі, я прислухався до свого організму, одночасно дивлячись на звіт нейромережі про нинішній стан мого тіла.

     Унаслідок падіння з висоти метрів сорок нічого собі не пошкодив, крім легких забоїв. Максимум з'являться великі синці, з якими впораються наноботи за кілька годин після відновлення своєї кількості.

    Як підсумок падіння я просто розридався від усього, що сталося зі мною. Я не міг зупинитися напевно хвилин двадцять. Якби якась місцева звірятко захотіла б мною перекусити в цей час, то я, швидше за все, нічого не зміг би протиставити їй.

      Трохи пізніше, зібравшись з думками, я проаналізував те, що сталося зі мною. Ось і ще один прийом використання пси енергії я придумав. Зміцнення організму до божевільних величин. 

     Єдина проблема, що я в такому стані навіть рухатися не міг, усю увагу доводилося приділяти потоку енергії, щоб він ішов рівномірно і не шкодив організму. Ну думаю, що з часом це даватиметься мені легше.

     Трохи полежавши для того, щоб прийти до тями остаточно, я схопився на ноги. Все-таки варто було зайнятися справами. Ця подія показала мені, що викрадати дівчину мені зовсім не обов'язково. 

       Мені необхідний сірий пил для того щоб дійти до печери. І де взяти його крім як у таборі інопланетян я не знав. Так що мені слід було якомога швидше вирушити туди.

      Була ще одна проблема, полягала вона в тому, що, наскільки я пам'ятав, та синьошкіра інопланетянка, перш ніж висипати на моє тіло сірий пил, послала якийсь потік енергії в нього. Як мені здається, вона активувала його лікувальні функції.

     Проблема була в тому, що модуляцію того потоку я не запам'ятав, а тому навіть якщо роздобуду сірий пил, він, найімовірніше, буде марним для мене. А тому потрібно було дізнатися і модуляцію активації сірого пилу.

     І щоб я не вирішив робити, насамперед мені варто було дістатися до табору інопланетян і лише після цього подумати над тим, що конкретно мені робити. Цього разу летіти без розбору мені не було потрібно, а тому я набравши пристойну швидкість у дванадцять кілометрів на годину побіг через ліс у бік табору.

    На щастя нейромережа навіть без супутників цілком хороший путівник. Вона фіксувала всі мої переміщення, а тому я легко міг знайти дорогу назад. У мене навіть у голові була невеличка мінікарта, яку відмальовувала нейромережа під час моїх переміщень по планеті.

     Цього разу дорога зайняла близько шести годин і мені навіть зрідка доводилося підживлювати організм пси енергією, щоб не втрачати темп. Дорогою до табору на мене напали лише тричі, що мені сподобалося.

    Минулого разу місцева флора і фауна була дещо агресивнішою щодо мене. Зараз же на мене напали лише якісь місцеві комахи, тут на планеті я ще не бачив неагресивних комах. І два рази вже знайомі мені кажани, одного такого ми зловили для сполота з Лікою.

     За кілометр від табору мені довелося різко зупинитися. Я відчув потік пси енергії прямо перед собою. І як мені здається, це була сигналізація, тож я став іти по периметру, сподіваючись виявити розрив у сигнальній мережі.

     Але обійшовши повністю весь табір по колу розриву я виявити не зміг. Чесно кажучи, я на це й не сподівався, тільки ідіоти залишатимуть лазівки в сигналізації. Присівши під деревом, я вирішив перепочити. Як виявилося, підтримувати таку високу чутливість до пси-енергії дуже не просто, у мене зараз голова просто таки розколювалася.

          За пів години я прийшов до норми і став думати, яким чином мені все-таки варто проникнути на територію табору, або мені варто зовсім почекати за межами табору їх. 

          Раптово мені спала на думку ідея в голову перевірити, чи діє сигнальна мережа під землею, і якщо діє, то наскільки глибоко.  Сказано зроблено і я розпочинав будівництво підземного ходу.

         Для початку я вибрав місце, звідки підкоп навряд чи зможуть виявити візуально. Це виявилося серед коріння дерева, так мені в такий спосіб доведеться метрів на десять більше робити тунель, але за моїх здібностей це всього хвилин на двадцять більше роботи.

         Як мені здається сигнальна мережа якщо і працює під землею, то не більше ніж на десятка півтора метрів, гадаю, стільки цілком вистачає, щоб убезпечити себе від більшої частини небезпек на цій планеті.

        Тож мені довелося занурюватися більш ніж на двадцять метрів. Проблема виникла там, де я її не очікував. Як мені з підкопу видаляти відпрацювання? Так можна випаровувати матерію, але в такий спосіб чим мені дихати. Якось не хочеться перевіряти на собі, що станеться, якщо я вдихну газоподібну землю.

      А отже, доведеться робити підкоп, перетворюючи матерію на рідину, інакше я просто не зможу нічого зробити. Але і так, яким чином видалити рідину з підкопу? На щастя, мені доволі швидко спало на думку зробити в тунелі глибоку яму, куди вона й стікатиме. 

     Ставши за кілька метрів від місця майбутнього підкопу, я почав випаровувати матерію. Про всяк випадок я затамував подих, не хотілося надихатися землею. За хвилин десять переді мною була п'ятдесятиметрова яма півтора метрового діаметра. 

        Тільки зараз до мене дійшло наскільки я сильніший на цій планеті порівняно з планетами Співдружності.  Адже зараз я навіть і п'яти відсотків енергії не витратив, і на скільки я стану слабшим після повернення додому.