Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

не зробив, я сказав тільки їм, пан доктор догадуються кому: майте терпець, люди. Пан доктор Безбородько за три тижні від цієї неділі бере шлюб з панною Річинською.

Кров ударила Безбородькові до голови, аж зашуміло в ухах.

— Слухайте, Сулімане, — промовив він голосом, хрипким від внутрішнього обурення, що бушувало в ньому, — мені здається, що ви собі вже занадто дозволяєте. Термін мого вінчання вирішуватиму я. Зрозуміло, пане Сулімане? Я, а не ви!

— Пощо пан доктор псують собі кров, коли пан доктор знають, що інакше не може бути? Адже прискорення одруження — це єдиний рятунок для пана доктора, такий рік на мене! Чи я ворог панові докторові? Чи, може, я ворог панству Річинським?

В останньому реченні Сулімана прозвучала нотка дивної теплоти, що не вперше западала у вухо Безбородькові.

— Таж у домі Річинських жалоба, — сказав по хвилині і з безпорадним довір'ям подивився на Сулімана.

А, чорт! Знову вірив цій людині.

— Жалоба. Для тих, хто хоче танцювати. На тихе вінчання жалоба не простирається. Сьогодні маємо середу, — говорив, ніби думав уголос, — а в неділю вже може йти перша оповідь…

Безбородькові знову здалась підозрілою ревність, з якою Суліман заходився коло справи.

— Що це ви, Суліман, так квапитесь мене оженити? — засміявся вимушено. — А самі… чому, власне, ви не женитесь удруге? У вашій вірі допускаються розводи… Скільки вам років? Буде тридцять? — запитав нещиро, бо вважав Сулімана за старішого.

— Тридцять і вісім, пане докторе. Пан доктор питають, чому я не женюсь? То я панові докторові скажу по щирості: та, що я її люблю, не піде за мене, а до тієї, що мене хотіла б, не тягне…

— Як то? — запитав Безбородько з сороміцьким муркотом. — То ви такий хусит[161] що взагалі без кубіти обходитесь?

Суліман знітився.

— Що значить — обходжусь? Обходжусь… не обходжусь… але все воно… без любові… гидко якось. Мені тяжко, — не докінчив і зніяковів, як хлопчак.

Безбородько підсвиснув:

— Ов, я вас не знав з цього боку!

Побачив книжку на столі. Зацікавило, що Суліман може читати. Були то псалми Давида в німецькому перекладі.

— Це ви читаєте?

— А чому ж би й ні? — Видно було, що Сулімана зачепило таке запитання.

— Ну, і що вам сподобалося в тих псалмах? — іронічно допитувався Безбородько.

Суліман безпорадно потер чоло:

— То біда, що простий чоловік почуває так само, як учений, а висловити того словами не вміє. Це велика завада в житті, пане докторе, я вам кажу. Он ви питаєте, що мені подобається у цих псалмах, а я хоч і відчуваю… передати вам словами цього не вмію… Це так, пане докторе, як гарна музика!.. Що ви можете сказати словами про музику?

— Та ви філософ, Суліман, — сказав, аби щось сказати, Безбородько. Думки його були зайняті іншим.

Згідно з рецептом Сулімана, повинен за три тижні взяти шлюб з Катериною. Не може сказати, що перехід через цю кладку робить йому приємність. Найгірше для Безбородька було те, що Катерина не подобалась йому. Крім того, гризли його сумніви, чи не буде суперечити вимогам хорошого тону пропозиція щодо вінчання під час жалоби? Чим виправдає він своє раптове рішення? Чим обгрунтує таку нетерплячку?

Грати роль до нестями закоханого в Катерину, маючи того янгола Нелю перед очима, здавалось Безбородькові таким нестерпним, що, замість піти до Річинських на вечерю, він повернув у пивну.

Уперше від про пам'ятного товариства з'їзду Безбородько впився так, що кельнер мусив розпізнати його власний капелюх.

* * *

Своє велике горе Неля сприйняла з істинно християнською покорою: не проклинала Катерини, навіть не бажала їй зла; не мала претензій до бога, що саме її обрав для того, щоб втаємничити в безодню людського падіння, а просто повільно завмирала. Неля втратила найголовніше: охоту до життя. За цим втратила сон. Неля не те щоб зовсім не спала, а дрімала в якомусь виснажливому нервовому півсні. Дрімала й удень. Бувало так, що й ходячи. Потім втратила й апетит. Мало що допомагало хитрування Марині, яка від якогось часу систематично обкрадала стіл Безбородька і нишком тикала Нелі всякі делікатеси. Неля брала в рот шматочок шинки чи голландського сиру і, не відчуваючи навіть смаку, довго бездумно жувала.

І якщо ковтала, а не випльовувала цю жвачку, то виключно заради того, щоб не робити прикрості добрій душі Марині.

Серцем Неля ще й досі не могла повірити в те, що розум давно мусив визнати як факт: сестра просто-напросто продала її маклерові. Коли раніше Неля читала про таке у романах (за читання яких завжди гнівався покійний татко!), то вона уявляла собі, що такі випадки можливі тільки у великих, далеких містах, і то, либонь, існують вони більше в уяві письменників, ніж насправді в житті.

Але щоб щось подібне могло трапитись у Нашому, в домі священика, в їхній родині? Еге ж, коли задуматись над цим глибше, то можна втратити не тільки сон чи апетит, а й здоровий глузд.

До нестями гнітило те, що цей випадок морально знищив їхню сім'ю. Впала крапля страшної отрути на живий організм, і він перестав жити. Нема й ніколи вже не буде такої родини Річинських, яка була за татка, хоч зовні начеб все по-старому, начеб все гаразд. Катерину мама вважала не тільки своєю розумною, але й доброю дитиною, особливо з того часу, коли домовились, що вона візьме всю родину на своє утримання. Мама вже тепер намагається ставитись до Катерини з підкресленою увагою і не забуває вимагати цього і від дочок.

Катерина входить у нову роль — доброчинниці родини. А коли б виявилась ця жахлива таємниця, що було б тоді? Можливо, Безбородько не схотів би одружитись з нею. Мама, напевно, вмерла б від розриву серця. Сестри (а може, не всі? Може, Зоня — ні?) відцуралися б Катерини. Знайшлися б і чужі люди, які вказували б на неї пальцем… Але цього ніколи не станеться: про це знають тільки троє, і всі троє мовчатимуть.

Це правда, що Неля не бажає Катерині зла й не проклинає її. Але зустрічатись з Катериною щодня, щогодини — понад її сили. Неля не може зносити присутності Катерини навіть через стіну. Їй здається, що Катерина видихає отруту, яка проникає навіть крізь мури.

І здійснення мрії про монастир, яка все настирливіше поверталася до Нелі після отих відвідин Сулімана, було б не тільки визволенням з-під тиранії Катерини, але й єдиним порятунком взагалі. Віра в те, що тоді вона, Неля, розв'яжеться з Катериною, вливала в