Альма Лібрем - Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем

4 (2)

На кухні запанувала тиша. Кілька секунд мама мовчки пиляла ножем свій шматочок баклажану, аж доки залізо не дряпнуло з огидним звуком тарілку. Тоді вона відклала столові прибори, подивилась на мене і уточнила:

– З тим хлопцем, Святославом, про якого ти говорила?

– Так, – я напружено кивнула. – З ним. Мам, він хороший! Тобі нема за що переживати!

– А не надто пізній час для побачень? Тобі лише вісімнадцять, – нагадала мама, мовби я могла забути про свій вік.

– Ну то й що? Знаєш, інші мої однокласниці вже давно з кимось зустрічаються. Хоча вони навіть молодші за мене!

– Це не те, в чому треба брати з них приклад.

– Ми просто підемо в кафе, – запевнила маму я. – Це ж не щось заборонене. Поспілкуємось.

Згадалось раптом, чим скінчилось наше попереднє спілкування. Гусінь, його пальці на застібці моєї сукні, тепло, що розтікалось тілом, мов розпечена лава, обережні доторки, а потім – танець, коли нам виділили місце центральної пари.

Щоки миттю запалали. Погляд матері став ще більш підозріливим, і я подумки обізвала себе останніми словами. Треба стримуватись і не думати про… Всіляке, а то мама точно не відпустить, ще вирішить, що це може бути для мене небезпечним.

Так, вона бажає тільки добра, але як мені зараз хотілось вирватися з-під цього контролю, вдихнути свободу на повні груди! Іншим батькам частенько плювати на власних дітей, моя ж мама завжди в напрузі, завжди хвилюється. Якби могти відшукати для неї міру…

– Гаразд, – зрештою здалась вона. – Ти в мене вже доросла дівчина, я не можу забороняти тобі зустрічатись з хлопцями, які тобі симпатичні…

– Правда? – я зазирнула в її очі. – Ти не сердитимешся, що я не дивитимусь з вами фільм?

– Не сердитимусь. І батькові все поясню, – пообіцяла мама. – Тим паче, мені здається, ти не в захваті від шедеврів світового кінематографу.

Я тільки знизала плечима. Про останнє давно можна було здогадатись, навіть без мого бажання втекти з хлопцем на побачення. Я не любила кіно, не розуміла його, не відчувала жодного задоволення від перегляду фільмів у напівтемній кімнаті, де очі ріже яскраве світло. Мені елементарно нудно було стільки сидіти і дивитись в одну точку.

Але батькам подобалось, тож я просто намагалась підтримати їх і бути з сім’єю. Очевидно, зараз усвідомила нарешті, що це не найкраща ідея на світі. Коли у мене з’явились настільки приємні альтернативи, про будь-що інше думати не хотілось.

– Тільки щоб до півночі була вдома! – попередила мама. – І відповідай на дзвінки! А то я ж хвилюватимусь… Вперше відпускаю дитину на побачення, ще й увечері.

– Нема про що переживати, – запевнила я її.

– І хай він проведе тебе додому!

– Ти ще скажи, що хочеш з ним познайомитись, – я розсміялась, але насправді в голосі забринів сумнів.

Я не була впевнена, що Свят страшенно зрадіє, коли я кажу йому про мамине бажання побачити його на порозі нашого дому.

– Це вже як вирішите, – підморгнула мені мама. – Але того, що він доведе тебе до під’їзду, буде більш ніж достатньо. Тільки щоб темними вулицями на самоті не блукала, ясно?

У нас був безпечний район, де й опівночі можна спокійно дійти додому, і відстань не надто велика, але я кивнула. Не уявляла собі, як проситиму про це Свята, вирішила, що, напевне, просто згорю від сорому, доки видихатиму потрібні слова, але зрештою змирилась з перспективою скоритися матері. Хай краще так, аніж вона відправить тата мене зустрічати.

Якщо що – вигадаю, що мене провели, а дійду сама. Адже ми зі Святославом у фіктивних стосунках, не справжніх, і я ніколи не ризикну, дивлячись йому в очі, озвучити таке прохання. Просто не зможу витиснути з себе потрібні слова, для мене це занадто важко!

…Баклажани я доїла з таким апетитом, що мама аж здивовано зиркнула на мене, але лишилась задоволеною результатом. Після цього кинулась обирати сукню, а тоді навіть добула власну туш, підвела очі, підфарбувала губи… Мої однокласниці вже давно активно користувались косметикою, а мені все якось здавалось, що то не мій варіант, мене це ніби й не цікавило. Від природи виглядаю нормально, дбаю про особисту гігієну – і цього достатньо.

Але ж ні! В цю мить я раптом усвідомила, що хочу виглядати краще за інших в кафе, в місті, в цілому світі – і все заради Свята. А до кафе мчалась на всіх парах і навіть не зрозуміла, як це встигла прибути туди за десять хвилин до призначеного часу.

Стало соромно. Що він подумає про мене, коли зрозуміє, що я тут стою, чекаю на нього? Дівчата, здається, мають приходити пізніше за хлопців?

Я відступила вбік, маючи намір пірнути в сусідні кущі, але раптом опинилась в чиїхось обіймах. Підняла голову, побачила Свята, а тоді він нахилився до мене і поцілував – без жодної поваги до моєї помади, просто в губи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍