Іван Антонович Єфремов - Білий Ріг

— Дякую, — промовив Ільїн, коли зміркував, що немає бом-брамселя — паруса, який міститься на тій найжахливішій висоті, що вразила його в першу мить, і полегшено зітхнув.

Вітер ущух, паруси, стиха полощучись, повисли, наближався час втечі. Норвежці, витираючи піт, як і вперше мовчки по-дружньому потискували радянським морякам руки або плескали по плечу і зникали за бортом. Курганов обняв хазяїна парусника, повторюючи йому своє прізвище, аж поки той не вимовив майже чисто: «Курганофф».

— Вітру і щастя! — почувся з-за борту голос капітана Оксхольма. — О, вітер є, розклепуйте ланцюг. Гуд бай!

Паруси, здіймаючись в тумані над головами моряків, розправили складки. Вітер з фіорду тихо зашипів поміж снастями. Часу залишилось небагато. Кочегар озброївся заздалегідь приготовленими інструментами і почав вибивати шпильку, розклепуючи верхню змичку якірного ланцюга; механік взявся за другий. Туман глушив удари, проте вони розносилися по бухті. З гуркотом, від якого моряки аж здригнулись, якірний ланцюг упав у воду, за ним — другий. Ледве помітний поштовх пройшов по судну; повільно, майже невідчутно воно рушило. Із збільшенням швидкості почало, нарешті, діяти стерно і саме вчасно: навіть крізь такий туман можна було помітити попереду неясні контури скелястого мису.

— Ліво руля! — тихо командував Ільїн, не знімаючи руки з штурвала.

Тупий, важкий ніс ледве чутно хлюпав об воду: хвиля стала попутною, бушприт швидко майнув ліворуч. Титаренко, прикусивши губу, закрутив штурвал у зворотний бік.

— Увалюється, притримуй! — прошепотів Ільїн, вдивляючись у сіру стіну туману, яку судно розсікало своїм бушпритом.

На щастя, вихід з фіорду був широкий. Поминувши мис, Ільїн повернув на північ, узявши до вітру. В густому тумані судно безшумно йшло у відкритий океан, покидаючи норвезький берег, де зовсім несподівано для себе радянські моряки знайшли товариську підтримку багатьох людей. Передбачення старого капітана збувалося — бригантина не зустріла нікого.

За годину вона знову лягла в бакштаг на вест І пішла значно швидше. Старпом зібрав свого нечисленну команду, оголосив, що парусну науку треба буде вивчати на ходу, і запропонував поки що ознайомитися з оснасткою бригантини.

— Помізкуйте як слід, метикуйте, яким чином упоратися в разі потреби. Шлюпочні паруси всі ви знаєте, тепер освоюйте справжні. Ось, до речі, судно увалисте, отже треба…

— … зменшити парусність на фок-щоглі, — швидко відповів Метелицин.

— Правильно! Хоч і невигідно, а доведеться брам сель згорнути: мало парусів у нас на бізані — виходить неврівноважена парусність. До цієї справи всім нам треба братися, а я не можу відійти од стерна, поки Титаренко не призвичаїться.

— Ми вчотирьох, — обізвався механік.

І моряки кинулися до лебідок.

Бригантина вийшла далеко у відкрите море; її дуже гойдало на великій хвилі. Метелицин першим досяг салінга і, намагаючись не дивитися вниз, поліз по вантах, добираючись до верхнього брам-рея. Палуба зникла в тумані, щогла тяглася далеко вниз, а брам-стеньга здавалася занадто тонкою. Чутно було, як вона потріскує в езельгофті. З кожним креном судна щогла описувала в повітрі дугу. Коли бригантина пірнала носом, щогла ніби провалювалася під Метелициним, і він гарячково хапався за перекладини вантів. Ще гірше було молодому морякові, коли судно піднялося на хвилю — велетенська щогла похилилась на нього, ніби хотіла вдарити, ноги гойднулися вперед, і він повис над палубою вниз спиною. Чоло Метелицина вкрилося потом, моряка трохи нудило на незвичній висоті. Але він швидко освоївся і зміг роздивитися проводку снастей — гітових, топенантів і горденів.

Спільними зусиллями на кофель-планках біля бортів судна розшукали ходові кінці цих снастей — правих і лівих. Навалившись животами на парус і упершись ногами в хисткі, наче розгойдана колиска, перти, «парові мореплавці» зуміли впоратися з незвичайним завданням. Незважаючи на темряву, брамсель згорнули.

Вітер став дужчий і почав заходити, але екіпаж бригантини вже трохи призвичаївся до снастей. Реї обрасопили як слід, парусність урівноважилась, і старе судно бігло морем із швидкістю десяти вузлів. Єдине, що бентежило моряків, — це сильний скрип і тріск, що чулися звідкись із глибини судна.

— Чи це завжди так на парусниках? — дивувався Метелицин, звертаючись до старпома. — Хлопці турбуються, коли б не розвалилася наша посудина.

— Не знаю. Мені теж здається, що тут не все гаразд. Вода в трюмі не прибуває?

— Тече потроху, але що то за теча: двома помпами покачали — й сухо.

— Спущусь-но я сам, — вирішив Ільїн, — а ви тут побудьте.

Взявши ліхтар, який залишили їм норвежці, старпом спустився в трюм, ступаючи по вкритих водою хитких дошках, покладених поверх баласту. Сильний тріск сповнював задушливий простір трюму, заглушаючи шум моря, що билося об дерев’яні борти. Походивши по трюму, старпом з’ясував, що тріскотить майже весь корпус бригантини, а оглушливий скрип іде від щогл судна. Ільїн постояв і повернувся на палубу.

— Негаразд, звичайно, — відповів він на помічникове запитання. — Біс його знає, посудина розхиталася, та й наш стоячий такелаж, мабуть, не завадило б ще раз обтягти.

— Ніч, як сажа, де вже тут до цього братися з одним ліхтарем?

— Усе ж таки спробуйте.

— Зараз приступимо.

— Ліхтар захопіть!

— А хіба він вам біля компаса не потрібен?

— Ой, морячок! — засміявся Ільїн. — На компас не глянув! З казанка спирт давно вже випили чи висох. Куди вітер, туди й ми, тільки б швидше відійти якнайдалі. Хіба не все одно