Антон Чехов - Вишневий сад

Пищик. Дозвольте просити вас... на вальсик, найпре-красніша...

Любов Андріївна йде з ним.

Чарівна, все-таки сто вісімдесят карбованчиків я візьму у вас... Візьму... (Танцює). Сто вісімдесят карбованців...

Перейшли до зали.

Яша (тихо наспівує). "Чи ти збагнеш в душі моїй тривогу..."

В залі постать у сірому циліндрі і в картатих панталонах, махав руками і стрибав; вигуки: "Браво, Шарлотто Іванівно!"

Дуняша (зупиняється попудритись). Панночка велить мені танцювати — кавалерів багато, а дам мало,— а мені від танців в голові наморочиться, серце стукає. Фірсе Миколайовичу, а зараз чиновник з пошти таке мені сказав, що мені дух перехопило.

Музика стихав.

Фірс. Що він тобі сказав? Дуняша. Ви, каже, як квітка. Яша (позіхає). Темнота... (Виходить). Дуняша. Як квітка... Я така делікатна дівчина, страх люблю ніжні слова. Фірс. Закрутишся ти.

Входить Єпіходов.

Єпіходов. Ви, Авдотьє Федорівно, не бажаєте мене бачити... так, ніби я кузька якась. (Зітхає). Ех, життя! Дуняша. Чого ви хочете?

Єпіходов. Безсумнівно, може, ви й праві. (Зітхає). Але, звичайно, коли поглянути з точки зору, то ви, дозволю собі так висловитись, пробачаюсь за одвертість, цілковито привели мене в стан духу. Я знаю свою фортуну, щодня зі мною трапляється якесь нещастя, і до цього я давно вже звик, так що з усмішкою дивлюся на свою долю. Ви дали мені слово, і хоч я...

Дуняша. Прошу вас, потім поговоримо, а тепер дайте мепі спокій. Тепер я мрію. (Бавцться віялом).

Єпіходов. У мене кожен день нещастя, і я, дозволю собі так висловитись, тільки усміхаюсь, навіть сміюсь.

Входить із зали В а р я.

В а р я. Ти й досі ще не пішов, Семене? Яка ж ти, справді, неповажлива людина. (До Дуняші). Іди звідси, Дуняшо! (До Єпіходова). То на більярді граєш і кий зламав, то по вітальні походжаєш, наче гість.

Єпіходов. З мене вимагати, дозвольте вам висловитись, ви не можете.

В а р я. Я з тебе не вимагаю, а кажу. Тільки й діла, що блукаєш з місця на місце, а справами не займаєшся. Конторника утримуємо, а невідомо навіщо.

Єпіходов (ображено). Чи працюю я, чи блукаю, чи їм, чи на більярді граю, про те можуть судити тільки люди з поняттям і старші.

В ар я. Ти смієш мені це казати! (Спалахнувши). Ти смієш? Значить, я нічого не розумію? Забирайся ж геть звідси! Зараз же!

Єпіходов (злякавшись). Прошу вас висловлюватись делікатним способом.

Варя (вкрай обурившись). Зараз же забирайся! Геть! Він іде до дверей, вона за ним.

Двадцять два нещастя! Щоб твого й духу тут не було! Щоб мої очі більше тебе не бачили!

Єпіходов вийшов, за дверима його голос: "Я на вас буду скаржитись".

Л, ти ще вертаєшся! (Хапає палицю, поставлену Фірсом біля дверей). Іди, іди... Іди, я тобі покажу... А, ти вертаєшся? Вертаєшся? Так ось же тобі... (Заміряється). В цей час входить Лопахін.

Лопахін. Щиро дякую. Варя (сердито й глузливо). Вибачайте! Лопахін. Нічого. Щиро дякую за приємне частування.

Варя. Нема за що. (Відходить. Потім озирається і питав лагідно). Я вас не вдарила? Л о п а х і н. Ні, нічого. Гуля, проте, набіжить величенька.

Голоси в залі: "Лопахін, приїхав! Єрмолаю Олексійовичу!"

Пищик. Видом видати, слихом слихати... (Цілується з Лопахіним). Коньячком од тебе пахтить, любий мій, серце моє. А ми тут теж розважаємось.

Входить Любов Андріївна.

Л ю б о в А н д р і ї в н а. Це ви, Єрмолаю Олексійовичу? Чому так довго? Де Леонід?

Лопахін. Леонід Андрійович зі мною приїхав, він іде...

Л ю б о в Андріївна (хвилюючись). Ну, що? Відбулись торги? Кажіть-бо!

Лопахін (ніяково, боячись виявити свою радість)* Торги закінчились близько четвертої години... Ми на поїзд спізпились, довелося чекати до половини десятої. (Важко зітхнувши). Ух! Мені голова трохи обертом іде.

Входить Гаєв; у правій руці в нього покупки, лівою він витирав

сльози.

Любов Андріївна. Льоню, що? Льоню, ну? (Нетерпляче, крізь сльози). Швидше-бо, ради бога...

Гаєв (нічого їй не відказує, тільки махає рукою; до Фірса, крізь сльози). Ось візьми... Тут анчоуси, керченські оселедці... Я сьогодні нічого не їв... Скільки я витерпів!

Двері до більярдної відчинені; чути удари куль і Яшин голос: "Сім і вісімнадцять!" У Гаєва міниться обличчя, він уже не плаче.

Стомився я страшенно. Даси мені, Фірсе, переодягтися... (Виходить до себе через зал, за ним Фірс).

Пищик. Що там на торгах? Ну, розповідай!

Любов Андріївна. Продано вишневий сад?

Лопахін. Продано.

Любов Андріївна. Хто