Саша Чорний - Щоденник Фокса Міккі

погані оцінки.

Дійшло до того, що у п’ятнадцятирічному віці він утік із дому та вирушив до Петербурга шукати кращої долі. Там добряче набідувався та став писати батькам листи з проханням допомогти. Відповіді, однак, не отримав. Якби не доброта сторонньої людини, не знати, чи взагалі би не загинув. Щасливий випадок допоміг Олександру Глікбергу: один журналіст написав про поки­нутого напризволяще хлопчика статтю, що вийшла дру­ком у популярній петербурзькій газеті «Син Вітчизни». Її прочитав житомирський чиновник Костянтин Костян­тинович Роше, який незадовго до того втратив си­на. Цей милосердний чоловік забрав Сашу до себе. Так хлопець на­прикінці 1898 року опинився в Житомирі, що став для нього рідним домом. З того моменту життя Са­ші змі­­ни­лося на краще. Його названий батько при­страс­но за­­хоп­лювався поезією, що передалось і сину-приймакові.

У 1900 році Олександра забрали до війська, і про­слу­жив він два роки в тому ж Житомирі, у 18-му Во­ло­год­ському полку. Потім звільнився в запас і працював на митниці в містечку Новоселиці, на кордоні з Австро-Угорською імперією. Далі знову повернуся до Житомира, де дописував до газети «Волинський вісник».

Але простору провінційного міста Сашкові вже не вистачало, він хотів серйозно займатися літературою і 1905 року знову переїхав до Петербурга. Тут він по­чав співпрацювати з сатиричними журналами «Зритель», «Аль­­манах», «Маски», «Леший». Його псевдо — Саша Чор­­­ний — вперше з’явилося в журналі «Зритель» (№23 від 27 листопада 1905 року) під віршованою політичною са­ти­­рою «Нісенітниця». Сатира була такою гострою, що журнал закрили, а його поетична збірка «Різні мотиви» була заборонена цензурою.

З 1908 року Саша Чорний співпрацює з журналом «Сатирикон» і стає провідним автором видання. До ньо­го приходить слава: гострі, влучні, часом дошкульні, неймо­вірно дотепні вірші отримали справжнє визнання чи­тача. У світ виходять книги віршів «Усім ницим духом», «Мимовільна подать», «Сатири». Щоправда, після виходу у світ книжок «Сатири» та «Сатири і лірики», у 1911 році, Саша Чорний зникає з літературного гори­зонту, йде з журналу «Сатирикон». Зате того ж року дебю­­тує як дитячий письменник. 1912 року виходить його перше оповідання для дітей — «Червоний камінець», 1915 — книга віршів для дітей «Тук-тук», 1914 — «Жива азбука» у віршах. Поступово творчість для дітей стає його головним заняттям.

Коли 1914 року була оголошена Перша світова війна, Сашу Чорного забрали в армію, де він служив рядовим при польових госпіталях. Тут він також не припиняв писати.

Жовтневу революцію Саша Чорний не прийняв. У 1918-1919 жив на хуторі під Двінськом та у Вільні, де написав багато віршів. У березні 1920 року вирішив емігрувати. Жив у Берліні (1920-1925), Римі (травень 1923-1924), Парижі (бе­резень 1924-1929).

Видав збірник прози «Несерйозні оповідання» (1928), повість «Чудесне літо» (1929), дитячі книги «Сон профе­со­ра Патрашкіна» (1924), «Щоденник фокса Міккі» (1927), «Кошача санаторія» (1928), «Рум’яна книжка» (1928).

1929 року Саша Чорний купив земельну ділянку в містечку Ла-Фав’єр, на Лазуровому узбережжі Середземного моря, збудував будинок, в якому часто гостювали російські письменники, художники, музиканти. Та недовго він насолоджувався життям у райському закутку Середземномор’я.

Помер Саша Чорний 5 серпня 1932 року. Він допомагав сусідові гасити пожежу на фермі, після чого в нього стався серцевий напад. Його улюбленець — фокстер’єр Міккі — з туги помер на грудях свого господаря.

Словничок Фокса Міккі

Барка — рибальський човен.

Бонна — іноземка-вихователька маленьких дітей.

Затягуватися — процес затягування шнурівок на жіночо­му одязі з метою потоншення талії.

Контужений — той, хто отримав травму організму без видимих пошкоджень тіла (часто в результаті вибуху).

Мелодекламація — поєднання художнього читання з му­зич­­­ним супроводом без дотримання музичної ін­то­нації.

Мотоциклет — застаріла назва мотоцикла.

Мурин — чорношкіра людина.

Муфта — предмет жіночого одягу для зігрівання рук.

Оглашенний — людина, яка поводить себе беззмістовно, шум­но.

Палісадничок — дерев’яна загорожа.

Подагричний — походить від слова подагра — хвороба суг­ло­бів.

Реверанс — жіночий жест вітання у півприсяді.

Сабо — взуття на дерев’яній підошві або видовбане з де­рева.

Сен-Клу — місто у Франції.

Сінема — запозичене з англійської мови, відповідник слова кіно.

Су — дрібна монета у Франції.

Сухоти — інша назва туберкульозу.

Фокс, фокстер’єр — порода мисливських собак.

Франк — грошова одиниця у Франції.

Шарабанчик — однокінний двоколісний екіпаж.

Шифоньєрка — шафка для одягу.

Оглавление Розділ 1. Про Зіну, їжу, корову і т.п. Розділ 2. Вірші, кошенята і блохи Розділ 3. Різні запитання. Мій сон і мої собачі думки Розділ 4. Осінній гармидер Розділ 5. Я сам Розділ 6. Переїзд у Париж Розділ 7. На пляжі Розділ 8. В Зоологічному саду Розділ 9. Як я заблукав