Олег Федорович Чорногуз - «Аристократ» із Вапнярки

пролісок. У Панчішки щось у голові народжувалося, і всі мовчки чекали. Карло Іванович затримав у повітрі руку над арифмометром.

— Як би було здорово, — нарешті почав Масик, — коли б вивести таку тварину, яка мала б форму шапки, а хутро ондатри чи молодого оленя — пижика. Тільки вичинив, підкладку приклеїв чи пришив — і шапка готова, — мрійливо говорив Панчішка.

Він випустив пару кілечок рожевого диму, які почали збільшуватися і опускатися на голову Бубона у вигляді ореолу. Але Карло Іванович фіміаму, як і слави, не любив. Він працював чесно, і всяке обкурювання його насторожувало й злило:

— Ви що, шановний? — запитав Карло Іванович і піднявся, хапаючись обома руками за імпортні підтяжки.

На цьому дискусія обривалась, як кінострічка в найцікавішому місці. Всі залишали курильню і розходилися. Бубон відчиняв вікно і провітрював бухгалтерію.

Наступного дня у «Фіндіпоші» відбулася наукова рада. Першим слово взяв Ховрашкевич.

— Шити шапки голкою. То, я вам скажу, не раціонально, — дивлячись на Стратона Стратоновича, як на барометр, почав Ховрашкевич. — Ми зобов'язані шукати резерви. Резерви є всюди. Навіть у самих резервах, — Ховрашкевич зробив паузу і глянув на Ковбика. Той сидів, як мумія, і, здається, думав щось своє. — Резерви є всюди, навіть…

— Я чув, — перебив його Стратон Стратонович. — Повторятись не треба.

По обличчях фіндіпошівців пробігла, як легенький бриз, усмішечка. Ховрашкевич після цього, можливо, почервонів би, як рак після кипіння, але це не в його характері. Він ніколи не червонів.

— Голка — то наш ворог номер один. Голка — це вчорашній день…

Десь бризнула посмішка у супроводі голосових зв'язок і завмерла. Ховрашкевич стрельнув очима, як спарений кулемет, розшукуючи ціль, проте в усіх очах була прихована неповага і байдужість. Один Чигиренко-Рєпнінський, здавалося, сміявся, але за бородою розібрати щось було так само важко, як під карнавальною маскою.

— Голка — це бомба, — зло кинув у натовп Ховрашкевич. — Бомба, яку ми підкладаємо під важку індустрію. Нитка — то міна уповільненої дії. Міна, що підриває авторитет наших текстильників. Голку або нитку треба забувати. Деякі наші підприємства її вже забули, відмовившись від голки Хоу і Зінгера. Вони винайшли апарат, який єднає матерію методом нагрівання. Особливо нейлони, хлорвініли і фолії. Ну, що таке фолія, я гадаю, ви знаєте. Фолія — це…

Ковбик підняв руку, як семафор. Мовляв, сходити з колії заборонено. В'їзд ліворуч закрито. Ховрашкевич умить вирівнявся і побіг далі:

— Так-от я кажу… Ага?! Деякі наші фабрики уже винайшли апарат, який зшиває матерію. Це зшивання, інакше кажучи, зліплювання, міцніше, ніж зшивання традиційною голкою чи ниткою.

— Ви традицій не зачіпайте. Не зачіпайте, — гукнув сердито Ковбик, який слово «традиція» розумів дуже звужено і вважав чимось святим та недоторканним.

— Окрім ниток, легка промисловість випускає ще й шпагати та мотузки. А шпагати, ми знаємо, потрібні для вивішування білизни, а без мотузків, як і без коней, не дивлячись на такий величезний поступ цивілізації, нам сьогодні не обійтися. Добру мотузку нині так само важко знайти, як погану тараню. Мотузками зв'язують мішки з картоплею, мотузками прив'язують тролейбусні штанги і, нарешті, навіть на поганих мотузках сушать гарну тараню… — Ковбик ковтнув слину і облизнувся. Ховрашкевич це помітив і вирішив шефові зробити приємне. — Тараня — це… — хотів був дати наукове визначення засушеній рибі до пива Ховрашкевич, та Стратон Стратонович вдруге підняв руку.

— Я кінчаю, — розсердився Ховрашкевич. Глянув у вікно, за яким, наче осколок розбитого дзеркала, виблискував трикутничок дніпровських вод. — Так-от я й кажу: з допомогою мотузків на Дніпрі, та й не тільки на Дніпрі, а й на Прип'яті, заводять моторки, прикріплюють ними теплоходи до причалів…

— І прив'язують бичків до пеньків, — підвівся Ковбик і цим самим дав зрозуміти своєму улюбленцю, що його терпінням і любов'ю зловживати не можна. — Хто ще бажає виступити з приводу цього питання.

Та Ховрашкевич не здавався. Оскільки Михайла Танасовича ми вже знаємо, то скажемо коротко, що Ховрашкевич закінчив на тому, що було б значно краще, якби голка йшла за ниткою. Але до цього б він перейшов ще через дві пропозиції. Перша полягала в тому, щоб економити на голках і шити шапки просто нитками. Ця пропозиція була зустрінута тією тишею, яка буває тільки перед бурею, і Ховрашкевич, подумавши, що йому заздрять, негайно висунув другу: економити на нитках, а шити лише голками. Оскільки й цю пропозицію зустріли одноголосним мовчанням, Ховрашкевич розохотився і пішов далі: шапки треба не шити, а клеїти. Клей виготовляти з відходів сировини, скажімо, з кишечок ондатр.

— Оце, я вам скажу, і є резерви в резервах, — закінчив він переможно і обвів поглядом присутніх, ніби запитуючи: «Ну, як дав Ховрашкевич?»

«Геніально. Краще не скажеш, — відповідали йому очі колег. — Ти, Ховрашкевич, просто молодець».

— Геніально, — підтвердив уголос Ковбик.

Тільки після цього у кабінеті почав наростати незрозумілий і загрозливий шум. Ховрашкевич з переляку ледь не зрікся свого відкриття, але вже було пізно. Ідею Ховрашкевича незабаром схвалили і запропонували підготувати необхідну документацію. Підготовлені папери, як і його думку, затвердили й незабаром підкріпили першими преміальними…

Однак через півмісяця фіндіпошівці, що уже працювали над тим, щоб нитку прирівняти до жилки, повністю відкинули теорію міцності клею Ховрашкевича і науково довели: клей нитки не замінить.

Ховрашкевич пішов на компроміс: відкинув і клей, і нитку. Бо згадав розмову у курильні про виведення шапкоподібної тваринки, яка б мала хутро ондатри й форму шапки. Ця думка гостро, як голка, застрягла у нього в голові й червоною ниткою проходила через усі його роздуми. «Треба схрестити ондатру, треба схрестити ондатру», — вистукував пульс у його скронях, як домашні ходики. Але з ким? Яка тваринка схожа на шапку?

— Ерінацеус! — зірвався він із стільця. — Ерінацеус! — вигукнув Ховрашкевич по-латині голосом Архімеда.

У своїх винаходах він завжди рівнявся на великих. І завжди від чогось відштовхувався. Цього разу він відштовхнувся від кількох голок одразу, які хтось знову застромив у стілець.

— Ерінацеус! — з пристрастю Архімеда повторив він, перетинаючи віддаль між своїм стільцем та кабінетом Стратона Стратоновича.

— Ерінацеус! — сказав він Стратону Стратоновичу, ще тоді й не підозрюючи, що цей вигук Ховрашкевича згодом увійде в усі енциклопедії світу і в перекладі на мову того народу, якою видана енциклопедія, це слово означатиме ЇЖАК[2]. — їжак, рід комахоїдних ссавців. Тіло коротке, щільне. Здатне округлятися, як шапка. Спина вкрита твердими голками. Живляться їжаки безхребетними і дуже активні вночі. Їжак. Тільки їжак! Ночей не досипатиму. Віднині ми будемо вирощувати для потреб трудящих готову шапку. Першими в світі. Чуєте: першими в світі! — кричав Ховрашкевич,